Є в Україні містечка, які не часто зустрінеш на туристичних мапах мандрівників. Так, там немає розвиненої інфраструктури, комфортного доїзду, мережі готелів та хостелів, однак туди вабить мандрівника щось інше – атмосфера історії, дух часу, який зберігають старі руїни замків, дерев’яних церков, і саме такі містечка з глибинах української периферії зберігають в собі магію подорожі. Містечко Корець на Рівненщині саме з таких.
Чим далі їдеш в глибину галицьких сіл та містечок, тим частіше земля відкриває для Тебе сторінки історії з найдавніших часів. На Львівщині є місця, які пам’ятають княжу добу, і не втрачені ще кам’яниці та монастирі, які пам’ятають своїх засновників – галицьких чи литовських князів..
То була зовсім не запланована і випадкова подорож до міста, яке мало стати лише перехідною частиною мандрівки до Риму. Але в цьому містечку, силою обставин, ми залишилися на увесь день. Якщо з Вами трапиться так само – не пошкодуєте. У італійському Тревізо є на що подивитися.
Чому нас вабить земля, де жили наші предки? Навіть, якщо сьогодні це територія іншої країни, нам так часто кортить поїхати туди, щоб відшукати старі хати, стежки, цвинтарі.. Місця, де любили, народжували дітей, пекли хліб, молилися українці. Це називається поклик предків, або голос рідної землі, яка говорить до тебе і сьогодні твоєю мовою.
Гори Татри – це альтернатива для тих мандрівників, які шукають суворі скелі із засніженими верошинами. Українські Карпати є лагідні і дуже мальовничі, натомість Татри – це вже пасмо гір, яке наближене до Альп. Татри тягнуться через Словаччину та Польщу. Гора Любань для мандрівників слугує ідеальним оглядовим майданчиком, звідки відкривається неповторна панорама на Татри. За доброї погоди, коли небо безхмарне, а повітря прозоре, можна побачити неймовірної краси корону засніжених Татр. З гори Любань можна розпочати свою подорож по Татарзанських вершинах Польщі. Золота осінь – ідеальний час для походу на вершину. Але варто пам’ятати: про гору Любань ходить слава проклятого місця, де живе нечиста сила. Що з цього правда?
Королівське місто Жовква – ідеальне ренесансове місто – манить туристів з України та з закордону. Однак, побачити місто у повній картині, його довершеність і красу, ансамбль архітектурних стилів неможливо, якщо не піднятися на міську Ратушу. ЇЇ для оглядин туристів відкрили зовсім недавно.
Вражає, коли мандруючи селами та містечками України натрапляєш у зарослях трав на руїни замків та палаців з родинними гербами та терасами. Сили природи беруть своє над людською історією. Міста, які в давнину мали Магдебурзьке право, куди приїжджали кінні екіпажі королів, де було жваве життя, сьогодні стали периферіями у найглибших куточках далеко від обласних центрів. Один з таких – Стара Сіль.
Стара Сіль – королівська провінція у Старосамбірському районі. Нині містечко, а колись місто з Магдебурзьким правом, перший в Галичині центр видобування солі, і тому з часів середньовіччя, Стара Сіль була заможним багатим містом Зальцбург. Цей період залишив в історії нині невеличкого селища, крайнього закутка Львівщини на кордоні з Польщею, визначні пам’ятки архітектури, яким ми вже присвятили окрему статтю на нашому сайті. Але тут торкнемося окремо унікальної «візитівки» селища «Вілли Анни». Вона охайно піднімається на пагорбі, загублена у плині часу та цвіті каштанів..
Звідкіля назва Столові гори? Справа в тому, що їхні вершини пласкі, немов усічені, і тому вони рівні, як стіл. Пропонуємо відвідати менш відомий куток Польщі, проте унікальний у масштабах країни…
