Залізнична станція Персенківка мала періоди злетів та занепаду. Зараз, за словами її працівників, вона працює в основному на розвантаження вагонів, при цьому основний вантаж – щебінь. А це є свідченням того, що Львів таки активно розбудовується, натомість виробництво у місті практично зупинилось.
Львів цікавий не лише своїми пам’ятниками, а й скульптурами, які розташовані на фасадах будинків, варто лише підняти голову догори. Наприклад, якщо ви перебуваєте у центрі міста поруч із пам’ятником Шевченкові – розверніться на 180 градусів і підніміть голову догори – на фронтоні Львівського музею етнографії (колишня Галицька каса ощадності) ви побачите скульптуру «Ощадність».
Казкові перехрестя доріг мають свою містику – туди треба виходити місячної ночі та закопувати в землю чи, навпаки, розвіювати якісь ритуальні предмети та промовляючи якісь загадкові слова заклинання. Але то – містика, адже у місті маємо сотні і навіть тисячі розмаїтих перехресть великих та малих вулиць та доріг. Якщо на дорозі немає «корків», то можемо їх проминути за кілька секунд, адже буквально за 2-3 сотні метрів нас чекає нове перехрестя.
Головний герой роману Бальзака «Гобсек» мав свого львівського аналога – про нього розповів мені львовознавець Юрко Охріменко, який, у свою чергу знав цю історію від своєї бабці – корінної львів’янки, яка пам’ятала ще дорадянскі часи.
Львовознавець та лікар Юрко Охріменко не часто розповідав про своє дитинство, яке прьойшло на вулиці Драгоманова, де жила його бабця. Саме від неї він вперше почув історію про львівського Гобсека – багатія Шпрехера, власника чималої нерухомості. Можливо саме тоді, з розповідями бабці у ньогопрокинувся інтерес до вивчення Львова – і який тривав до передчасної смерті Юрка Охріменка у квітні 2016 року. Про своє дитинство та підсовєтський Львів він розповів мені в інтерв’ю.
Неподалік залізниної станції Сихів на вулиці Майданній можна знайти невеликий – 50 на 200 метрів старосихівський цвинтар. Місцеві мешканці називають його сільським – адже він і справді нагадує сільський цвинтар.
Ще в ХІХ столітті українці найчастіше себе називали русинами, лише на початку ХХ століття почали називати себе українцями. І це при тому, що говорили українською мовою. Низька національна свідомість часом ставала причиною казусів, які тепер ми можемо сприймати як анекдот.
У готелі «Жорж» протгом історії було чимало видатних постояльців, зокрема у ньому протягом року жив майбутній генеральний секретар ЦК КПСС Леонід Брєжнєв. Про львівський період життя генсека розповів мені відомий громадський діяч Борис Дорфман. Справа у тому, що у перші повоєнні роки у Львові базувались 6-та та 12-та совіцькі армії, відповідно було багато військових.
Хоча у ХХ столітті Львів, окрім двох світових воєн пережив ще кілька локальних конфліктів, однак нашому місту можна сказати пощастило – значних руйнувань Львів так і не зазнав. І Перша, і Друга світова войни фактично оминули місто – основні бої точилися на підступах до Львова.
