Урбаністичний пейзаж із калабанею на перехресті

perehrestya_striiska

Казкові перехрестя доріг мають свою містику – туди треба виходити місячної ночі та закопувати в землю чи, навпаки, розвіювати якісь ритуальні предмети та промовляючи якісь загадкові слова заклинання. Але то – містика, адже у місті маємо сотні і навіть тисячі розмаїтих перехресть великих та малих вулиць та доріг. Якщо на дорозі немає «корків», то можемо їх проминути за кілька секунд, адже буквально за 2-3 сотні метрів нас чекає нове перехрестя.

Втім у сучасному місті перехрестя — це радше центр архітектурної та будівельної думки, де містобудівники змагаються у вигадливих транспортних розв’язках, численних естакадах, з’їздах-роз’їздах, модерних матеріалах, які тільки-но вигадало людство. І що більші дороги перетинаються, то вигадливіші ті естакади. Але це, так би мовити, технократичний стандарт, який може мати чимало варіацій, коли, ступивши крок від такої дороги, потрапляєш у дику природу або хоча б парк. І знову ж таки, варіації, варіації…

Особливості Боднарівки

Отож, можемо проїхати по Стрийській або Науковій, або ж Хуторівці – це вже не важливо, адже на місцевості, яка зветься Боднарівка, ці три дороги таки перетинаються, утворюючи найгомінкіше перехрестя Львова. Справді, попетлявши поміж Стрийським парком та Парком культури імені Б. Хмельницького, вулиця Стрийська далі йде прямою стрілою, без жодних поворотів добігає до Сокільник, а далі плавно переходить у трасу Львів — Стрий, яка, своєю чергою, є частиною магістралі Київ — Чоп. З іншого боку, від Скнилівка, прямо йде Наукова, яка, перетнувши Стрийську, перетворюється в Хуторівку. Попри важливість цих двох напрямків, тут немає жодних шляхопроводів, натомість перманентними є корки і, як наслідок, численні жебраки, які клянчать у водіїв пару гривень на відновлення зруйнованого повінню будиночка на Закарпатті… І навіть спроби міської влади якось модернізувати це перехрестя, зробивши додаткові з’їзди з вулиць, не дали змоги вирішити проблему. Саме перехрестя наче застрягло у ХХ столітті з численними маршрутками, дрібними генделиками та імпровізованою зупинкою для приміських автобусів.

Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді

Найменший львівський парк Боднарівка

Втім буквально за крок від гомінкого перехрестя тут потрапляєш у зовсім інший світ, основою якого є невеличкий ставок, а з протилежного боку вулиці Наукової – один з найменших львівських парків – Боднарівка. Парк відомий тим, що у 70-ті роки минулого століття в його центрі стояв кінотеатр «Літак», який облаштували у списаному літаку АН-10. Для багатьох моїх ровесників з ним пов’язані ностальгічні спогади про дитинство – здається, саме тут я вперше побачив знамениту комедію «Іван Васильович міняє професію» — для цього довелось вистояти чималу чергу до каси. Тепер же центральною будівлею парку є величезна церква Бориса і Гліба, яка належить до УАПЦ. Зауважимо, що завдяки розмірам та позолоті куполів її помітно здалеку, а навколо неї пролягає Хресна дорога. Трохи збоку від церкви невеличкий ставок, який повністю заріс ряскою. Нагадує це своєрідну ложку дьогтю у бочці меду, адже загалом парк виглядає гарно, єдине, до чого не дійшли руки в комунальників – водойма.

Ставок на Боднарівці

Однак набагато цікавішим є ставок навпроти – справжня мекка для рибалок, які не мають настрою їхати за місто. Власне навколо нього постійно спалахують пристрасті, бо ж між рибалками ходять чутки про те, що «хтось поклав око на ставок і навіть хоче його висушити». Це спричиняло неабиякі хвилювання серед рибалок, які у цій калабані ловлять щучок «розміром з олівець». Рибалки залишаються справжніми господарями цієї калабані, адже намагаються хоч якось тримати її в порядку, час від часу проводячи тут толоки і навіть вибираючи загиблу рибу – така прикрість трапилась тут кілька років тому. Втім їхніх сил вистачає лише на частину берега, а от комунальники, схоже, інтерес до цієї водойми давно втратили.

Отож, ставок залишається таким собі осередком дикої природи, серед якої водяться качки (я нарахував 5 качечок, але, можливо, їх більше). Затьмарюють цю ідилію наслідки співжиття із великим містом — пластмасові банки, склянки, які не прибирають за собою любителі випити у тихому містечку. Показовою відпочинковою зоною ця загалом приваблива місцина так і не стала.

Олександр Сирцов