Зимне – душу зігріти й гріхи замолити!

Волинь – найцікавіший і найдавніший регіон України. Тут, за кілька кілометрів від Володимира-Волинського розташувався монастир у селі Зимне. Якщо піднятися на дзвіницю найбільшого у місті собору, то з нього за доброї погоди видно золоті бані Зимного.
zimne3.jpg (407. Kb)
Ще кілька десятків років тому на місці теперішнього монастиря були самі руїни. Працею монахинь та пожервами волинян вдалось відновити давню славу цієї української православної твердині.

Волинські усні перекази розповідають, що у 1001 році князь Володимир збудував на високому березі річки Луги два храми і зимовий княжий терем, від якого і пішла назва села — Зимне, а високу гору відтоді названо Святою Горою. Давньоруські літописи вперше згадують Святогорський монастир наприкінці ХІ століття в «Житії преподобного Феодосія Печерського». Доля, за промислом Божим, Святу Гору пов’язала з життям преподобного Феодосія, де він похований, та Києво-печерським ігуменом — преподобним Стефаном. У 1090—1094 роках він був Володимир-Волинським єпископом. Перебував на Волині і на Святій Горі преподобний Нестор Літописець, про що свідчить літопис 1097 року. Він прийняв постриг преподобного Стефана і був його духовним учнем.
zimne1.jpg (420.82 Kb)
Перша документальна згадка про монастир належить до 1458 року, саме тоді споруджено кам‘яні будинки та оборонні стіни з вежами. У XVII ст. тут поставлено широку аркову браму. Значні роботи із реконструкції монастиря було проведено наприкінці ХІХ ст. (реставрація 1899 року за проектом архітектора М. Козлова). Тоді збудували школу, підземну церкву, перебудовану Успенську церкву та дзвіницю.

Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Подорож Італією - Паола



В 1495р. князь Федiр Михайлович Чарторийський збудував велику муровану церкву Успiння Пресвятої Богородицi та мурований замок з вежами. Його син, князь Олександр Чарторийський, перебудував в'їздну вежу в дзвiницю i подарував монастирю iменний дзвiн вагою сорок п'ять пудiв. Одну зі стiн утворювали Успенська церква та терем князя Володимира (нинi церква св. кн. Юлiанiї Ольшанської). В стiну ж вбудованi два криси двоповерхового будинку, збудованого на мiсцi круглої, кутової вежi. Бiля пiднiжжя гори знаходиться Троїцька церква-ротонда, датована XV столiттям. Поруч із нею – вхiд у печери, що мають вигляд довгого з бiчними ходами коридору, викладеного цеглою. Печери проходять під Успенським собором і нагадують Києво-Печерські. На їх стінах збереглися написи, які вказують на місця давніх поховань.

В монастирi зберiгається Чудотворна iкона Зимнiвської Божої Матерi. За переказами, вона була принесена в 988 роцi з Константинополя в Київ княгинею Анною, як благословiння Царгородського патрiарха Миколая II Хризоверга на шлюб з київським великим князем Володимиром Святославовичем, а пiзнiше подарована князем Володимиром Зимнiвському монастирю.
zimne2.jpg (214.05 Kb)
В Зимненському монастирі проживали перші володимиро-волинські єпископи, Стефан і Амфілохій. Ігуменом тут був святий Нифонт, пізніше – архієпископ Новгородський і продовжувач легендарного літопису Нестора Літописця. В 1682 році монастир перейшов до Унії. Знову православні отримали це місце в 1839 році. З цього часу тут засновано жіночий монастир. Через 55 років, 11 липня 1894 року на згадку про передачу монастиря православній громаді Володимиро-Волинська міська дума подарувала Зимненському монастирю ікону святої княгині Ольги. Під час Другої Світової пам‘ятка була пошкоджена (1943). Сталінський режим у 1946 році ліквідував «осередок мракобісся», і чернече життя в Святій Горі завмерло. В монастирі розмістилась тракторна бригада місцевого колгоспу. Отакої... З 1975 року і до початку Незалежності у монастирі проводили реставраційні роботи, однак релігійні святині не поспішали відновлювати. Аж в 1990 р. Зимне дочекалось своїх турботливих господарів.
zimne4.jpg (196.39 Kb)
На монастирському подвір’ї
Стоїмо поблизу монастиря під блакитним небом, що здійнявся неначе з небуття… Тільки тут, із віддалі років та подій можна вповні відчути, що Святогорський монастир – велич волинської духовності. Його чернече життя будувалось на основі афонського ісихазму та студійських аскетичних традицій. Насельники Зимненської обителі одержали архімандричий сан. Маючи високий авторитет, монастир отримував щедрі пожертви. Древній поминальник Успенського храму береже імена феодалів — князів Четвертинських, Корецьких, Вишневецьких, Радзивіллів, Киселів, Виговських, які щедрою рукою утримували святиню. Період розквіту монастиря: кінець XV – перша половина XVI століття. Відтоді він став твердинею православ’я, світочем просвітництва, форпостом західнослов’янської культури.

Дехто й досі вважає, що у монастир втікають або від нещасливого кохання, або від мирської суєти. Однак, і тут, за мурами вирує життя. Монастир має своє натуральне господарство. Черницям допомагають усі, хто вірить в Бога. Але крім пожертв благодійників, вони й самі працюють злагоджено і сумлінно.

Територія монастиря займає майже 15 гектарів, у тому числі орної землі — 10 гектарів. Черниці вирощують тепличну городину, багато видів овочів, тому й забезпечують не лише власні потреби, а й виступають благодійниками: обитель допомагає нужденним, пенсіонерам, багатодітним сім’ям, а в трапезній часто проводять благодійні обіди. При обителі виховують дітей із неблагополучних сімей та дітей-сиріт.
zimne5.jpg (258.74 Kb)
Саме з монастирів пішов вислів, що праця є молитва. Праця для них — звернення до Бога, яким є молитва. А ще вона допомагає черницям долати труднощі аскетичного способу життя. Тут немає нічого зайвого: нехитрі пожитки, вегетаріанська їжа, режим – і так усе життя. Такі умови спонукають виховати у собі міцну віру і навернути до віри інших. Із повним правом черниць можна назвати санітарами людських душ. Ось як говорить про мирське життя ігуменя цього монастиря: „Якщо тебе збурюють гнівні думки, примушуючи до злопам’ятства і підштовхуючи до чогось поганого, щоб відплатити злом за зло кривдника, тоді згадай слова зі Святого Письма: «Якщо кожен з вас не пробачить брату своєму гріхів його, і Отець ваш Небесний не простить вам гріхів ваших…» Святі отці вказували на вісім гріхів і називали їх головними, позаяк від них походять інші: облудність, жадоба до грошей, гнів, занепад духом, гординя, заздрість, марнославство, череводогідливість. Усе це — зло. Лише Господь дарує нам свої багаті милості.” Праця монахів полягає у внутрішньому подвижництві, суворому спостереженні над станом своєї душі, в очищенні її молитвами і думками про Бога.
zimne6.jpg (259.85 Kb)
Про Зимне – одним абзацом
* На місці відновленого монастиря було Змнівське городище, ще із часів неоліту. На городищi виявлено багато фрагментiв керамiки, металевi та кiстянi вироби, зброя, срiбнi та бронзовi прикраси.

* З точки зору оборони, монастир розташовано в дуже вдалому місці. Він збудований на мисі, який круто обривається з двох боків до заплави р. Луг.

* На схiд вiд Зимнiвського монастиря, на лiвому березi р. Луги є кам'яний хрест, поставлений Данилом Галицьким на могилi свого дружинника Клима Христинича в 1213 роцi. Про це згадується в Галицько-Волинському литописi. Чотирикутний хрест "витесаний" з сiрого каменя, два метри заввишки, посерединi має заглиблення на образ або напис.

* До зимненського монастиря від Володимира-Волинського можна дістатись маршрутками, а молодим та дужим можна й пішки, аби побачити оборонні стіни, дзвін вагою понад 700 кг, акуратне подвір‘я монастиря і відчути блаженність монастирської тиші.

Текст і фото Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів