Ще в ХІХ столітті українці найчастіше себе називали русинами, лише на початку ХХ століття почали називати себе українцями. І це при тому, що говорили українською мовою. Низька національна свідомість часом ставала причиною казусів, які тепер ми можемо сприймати як анекдот.
У готелі «Жорж» протгом історії було чимало видатних постояльців, зокрема у ньому протягом року жив майбутній генеральний секретар ЦК КПСС Леонід Брєжнєв. Про львівський період життя генсека розповів мені відомий громадський діяч Борис Дорфман. Справа у тому, що у перші повоєнні роки у Львові базувались 6-та та 12-та совіцькі армії, відповідно було багато військових.
Хоча у ХХ столітті Львів, окрім двох світових воєн пережив ще кілька локальних конфліктів, однак нашому місту можна сказати пощастило – значних руйнувань Львів так і не зазнав. І Перша, і Друга світова войни фактично оминули місто – основні бої точилися на підступах до Львова.
Нації народжуються завдяки войнам. Це парадоксально, але це саме так, підтвердженням цього є історія українців – наша нація буквально народилась у полум’ї війни, причому це сталось двічі з інтервалом у майже сто років.
«Куплю си ґазету, сяду до трамваю. Бувай ми здорова, я вже від’їжджаю» — цю пісню співали ще у міжвоєнному Львові – газета була одним з основних атрибутів тогочасного життя.
У совіцькі часи поруч із сухими офіційними назвами закладів громадського харчування існували соковиті та веселі неофіційні назви тих самих закладів. Справді, стандартні вивіски «Соки-води», «Пельменнна» чи, наприклад «Їдальня N 129 Франківського тресту громадського харчування трудящих» аж ніяк не покращують настрій.
Етнічні та політичні кордони України ніколи не співпадали, понад те, етнічні межі розселення українців у старовину суттєво відрізнялись від сучасної карти розселення українців – це твердить громадський діяч та видавець історичних етнічних карт України Ростислав Новоженець.
З кожним роком молодим львів’янам все важче зрозуміти совіцьке життя – надто воно відрізняється від сучасного. І справа не лише в тому, що тоді користувались дисковим телефоном, ну а телефон на кнопках був уже розкішшю – то лише один із зовнішніх атрибутів.
80-ті роки були цікавим періодом, коли з одного боку зберігались ще звичні для совіцьких людей дефіцити, обважування покупців та інші принади совіцького общєпіта, з іншого – зароджувались нові, ринкові стосунки.
