Одна з ознак доброго ресторану – жива музика, однак зараз власники навіть дорогих ресторанів на цьому часто заощаджують – люди йдуть у ресторацію задля кухні. Про ресторанну та весільну музику мені розповів відомий львівський музикант Юрій Шаріфов. Це – одне з його останніх інтерв’ю, адже 21 липня 2017 року один з перших рокерів України пішов із життя.
Радянська агітація у кінотеатрах, жнива у рибалок, які перевиконують плани та освячення військового комісаріату – ось деякі теми, про які писали львівські газети у листопаді 1946, 1967 та 1991 років.
Культурна спадщина міжвоєнного Львова – це не лише сецесійні будинки, а й твори літератури та мистецтва, які творили його мешканці. У ті часи українці були третьою за національною групою Львова, поступаючись за чисельністю полякам та євреям, однак вони створили високу культуру, завдяки якій наше місто мало своє українське обличчя.
Залізнична станція Персенківка мала періоди злетів та занепаду. Зараз, за словами її працівників, вона працює в основному на розвантаження вагонів, при цьому основний вантаж – щебінь. А це є свідченням того, що Львів таки активно розбудовується, натомість виробництво у місті практично зупинилось.
Львів цікавий не лише своїми пам’ятниками, а й скульптурами, які розташовані на фасадах будинків, варто лише підняти голову догори. Наприклад, якщо ви перебуваєте у центрі міста поруч із пам’ятником Шевченкові – розверніться на 180 градусів і підніміть голову догори – на фронтоні Львівського музею етнографії (колишня Галицька каса ощадності) ви побачите скульптуру «Ощадність».
Казкові перехрестя доріг мають свою містику – туди треба виходити місячної ночі та закопувати в землю чи, навпаки, розвіювати якісь ритуальні предмети та промовляючи якісь загадкові слова заклинання. Але то – містика, адже у місті маємо сотні і навіть тисячі розмаїтих перехресть великих та малих вулиць та доріг. Якщо на дорозі немає «корків», то можемо їх проминути за кілька секунд, адже буквально за 2-3 сотні метрів нас чекає нове перехрестя.
Головний герой роману Бальзака «Гобсек» мав свого львівського аналога – про нього розповів мені львовознавець Юрко Охріменко, який, у свою чергу знав цю історію від своєї бабці – корінної львів’янки, яка пам’ятала ще дорадянскі часи.
Неподалік залізниної станції Сихів на вулиці Майданній можна знайти невеликий – 50 на 200 метрів старосихівський цвинтар. Місцеві мешканці називають його сільським – адже він і справді нагадує сільський цвинтар.
Ще в ХІХ столітті українці найчастіше себе називали русинами, лише на початку ХХ століття почали називати себе українцями. І це при тому, що говорили українською мовою. Низька національна свідомість часом ставала причиною казусів, які тепер ми можемо сприймати як анекдот.
