Культурна спадщина міжвоєнного Львова – це не лише сецесійні будинки, а й твори літератури та мистецтва, які творили його мешканці. У ті часи українці були третьою за національною групою Львова, поступаючись за чисельністю полякам та євреям, однак вони створили високу культуру, завдяки якій наше місто мало своє українське обличчя.
І вагомий внесок у творення українського Львова зробив митець Олекса Новаківський. Львів для нього не був рідним містом – Олекса народився на Поділлі, вчився мистецтву у Краківській художній академії, а до Львова приїхав на запрошення Андрея Шептицького. Митрополит, тонкий знавець мистецтва, одразу помітив та оцінив талант молодого митця, тож створив його всі умови, аби Новаківський писав картини не думаючи про матеріальні проблеми. Про це нам розповіла мистецтвознавець та дослідниця творчості Олекси Новаківського Любов Волошин.
Про те, в чому полягає різниця між Олексою Новаківським та Іваном Трушем
Ці два найвиданіші галицькі художники були майже ровесниками і закінчили Краківську художню академію, хоч і вчились у різний час – Труш її закінчив швидше, натомість Новаківський – пізніше, тому він застав там вже інших викладачів: Станіслава Виспянського, Малічевського, Яна Станіславського. Іван Труш був інтелектуалістом, який велику частину своїх зусиль віддав на написання рецензій, видання першого в Галичині видання «Артистичний вісник». Натомість Новаківський не володів так майстерно словом – про це свідчать написані ним листи чи записки, які він залишив після себе. Вони часом неграмотно написані, однак це не означає, що в нього неправильні думки. Автор першої монографії про Новаківського Залозецький дивувався тому, як у своїх творах Новаківський схоплював суть явищ, які були основою його картин — він на льоту ловив ідеї. Разом з тим, коли читаю його листи чи записки – а він часто любив писати на зворотньому боці полотен чи рисунків, то речення його нераз неправильно сформульовані, водночас у них є дуже глибокі думки. Новаківський, на відміну від Труша, передусім візіонер, художник, який прагнув через символіко-алегорічні образи світоглядні вартости своєї доби, сподівання галицького суспільства.
Про те, чому митрополит Шептицький взяв під опіку Олексу Новаківського
Власне цю його рису одразу оцінив митрополит Шептицький, коли на виставці «Товарства приятелів штук пєнькних» у 1911 році у супроводі Богдана Лепкого оглянув картини Новаківського. А на цій виставці художник представив аж 100 своїх полотен. Митрополит зрозумів, що в Галичині бракує художника саме такого плану – художника, який би жваво відгукувався на світоглядні вартости. Саме тому митрополит запросив його на роботу до Львова митця створивши йому чудові умови – придбав 5 кімнатне помешкання з 2-кімнатною майстернею, в якому раніше жив і працював польський художник Ян Стика (тепер це музей Олекси Новаківського), призначив йому щомісячну стипендію розміром 350 злотих. Основна умова, яка буда висунута митцю – його полотна будуть передаватись в Національний музей у Львові.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
І художник одразу показав, що здатен відгукуватись на глобальні теми, показуючи їх у своїй творчості. Один з його перших творів у Львові: оголена дівчина потягається від сну, однак за її спиною видно крила, тож ми маємо справу з міфологізованою особою. Позаду дівчини видно розп’яття. Це символіко-алегоричсне втілення України, яка пробуджується до життя, а позаду неї мартилорог у вигляді хреста – шлях, який пройшла наша держава та народ – він втілений у розп’ятті.
Про те, як Новаківського студенти носили на кріслі
Новаківський вмів створити навколо себе інтригу, при цьому чим більше він закривався у своїй майстерні, тим більший інтерес викликав до себе. Він дуже любив, коли до нього була прикута увага, навіть весь час ходив з паличкою, начеб то у нього хвора нога. У 1923 році на виставці в НТШ його навіть посадили в крісло, оскільки боялись, що йому буде дуже важко стояти, Однак один із професорів запропонував студентам залишити його в кріслі наодинці та поспостерігати за поведінкою. Новаківський спочатку почав кричати: «Допоможіть каліці!», а коли побачив, що ніхто не поспішає йому допомогти, роззирнувся довкола, встав, і пішов як ніби й нічого не було.
Про непрактичність Новаківського та дружину-польку, яка була заворожена талантом свого чоловіка
У повсякденному житті Олекса Новаківський був дуже непрактичний і зовсім не вмів розпоряджатись грошима. Коли він отримував великі гроші за свої картини, то замість того, щоб купити дітям хліб міг накупити багато заморських фруктів, або фарби на всю отриману суму. При цьому його дружина Анна-Марія була заворожена його талантом, всі його слова вона повторювала наче луна. Взагалі це була добра і лагідна жінка, часто вона виступала в ролі моделі для його полотен. Анна-Марія була полькою з-під Кракова, тому Новаківський вимагав від неї завжди носити польський національний стрій. Також він завжди хвалився, що одружився з нею, коли вона була молоденькою дівчинкою і виховав її для себе. На відміну від інших тогочасних художників, які брали собі у дружини селянок (тоді серед польських художників була поширена хлопоманія, тобто переконання, що мистецьку кров треба розбавляти народною), подружжя Новаківських було щасливим.
Іншого разу Новаківський купив цілу бочку оселедців – він з дружиною так ними об’ївся, що Олександр Барвінський, їхній сімейний лікар мусів їх рятувати.
Про карикатури на Іларіона Свєнціцького та про те, як важко Новаківський розставався із своїми картинами
За угодою з митрополитом Шептицьким Олекса Новаківський мав передавати свої полотна у Національний музей директором якого був москвофіл та відомий мистецтвознавець Іларіон Свєнціцький. Однак коли доходило до справи, то Олекса Новаківський не міг віддати картин, «бо то мої діти»… доходило до скандалів із Свєнціцьким який ретельно вимагав дотримання угоди. Скандали були настільки серйозними, що навіть вихлюпувались на сторінки тодішніх часописів, а сам Новаківський у відомій кав’ярні «Атляс» малював на Свєнціцького карикатури.
Олександр Сирцов