Там, де високі Татри короною гір здіймаються аж до неба, розкинулися мальовничі пейзажі Словаччини. Не кожен знає, що в долині річки Попрад, далеко від територіальних кордонів України було аж 26 українських сіл. Українці-русини історично заселяли цю землю, яку називали Срібна земля. Сьогодні їх нащадки залишаються на цих землях, відрізані від українського світу все ж зберігають мову та традиції.
Щоб знайти сліди українців, які на цій землі здавна називали себе русинами, треба їхати в глиб Словаччини аж до словацько-польського кордону. Під високими Татрами історично розкинулися русинські села. Від Закарпаття аж до Татр мешкали русини. І хоча сьогодні, це досить віддалена від України територія, потрапляючи сюди відчуваєш себе ніби вдома. Це дивне відчуття Батьківщини в серці Словаччини не залишає.
Місто Стара Любовня
Саме тут варто шукати сліди українців. Місто мальовничо розкинулося на пагорбах з виглядом на смерекові Карпати та високі Татри. Старий ринок зберіг ідеальну архітектуру пізньосередньовічного і ренесансного періодів. Над містом височіє старий замок, резиденція Угорських королів. Практично усю свою історію Словаччина перебувала під владою угорських правителів, саме вони визначали архітектурне обличчя тутешніх міст.
Стара Любовня – місто, яке розташоване на півночі східної Словаччини на українсько-польсько –словацькому етнічному пограниччі. Вперше згадується в 1292 році. З 1412 до 1772 року Стара Любовня була під владою Польщі. Угорський король Жигмонд подарував місто Польщі. Над містом височіє середньовічний замок Старий Град. В старому центрі, на площі Ринок, є три костели, але перлиною Старої Любовні є Костел Святого Миколяша 13 століття, який зберігся в автентичному вигляді. Біля Старої Любовні вражає філігранністю дерев’яна греко-католицька церква святого Архистратига Михаїла. І там розкинувся цілий скансен старих українських дерев’яних хат. Звідси і починається наша подорож слідами русинів..
До 1961 року в Старолюбовнянському повіті було 26 українських сіл, а це понад 14 тисяч українського населення. У місцевих школах навчання велося також українською мовою. Зараз цього вже нема. Русини асимілювалися, стали словаками, але своє коріння не забули. По селах тут досі чути українську мову і християнське вітання «Слава Ісусу Христу». Тут це ознака ідентичності. Бо так вітаються тільки русини, які здебільшого є за віросповіданням греко-католиками. У Старій Любовні є три чинні греко-католицькі Церкви, і такої кількості не має навіть у містах на Сході України. Справжнє русинське серце б’ється у селі Якубани, що в восьми кілометрах від міста Стара Любовня. 
У 1919 році Старо-Любовнянська Народна рада, об’єднавшись з Пряшівською народною радою увійшли до складу Центральної руської народної ради на чолі з президентом Августином Волошином. Але цим мріям українців – русинів не дано було збутися. В 20 столітті ці землі відійдуть до Чехо – Словаччини, і українці будуть назавжди відрізані синіми горами від своїх земляків на великій Україні.
Сонце сходить і заходить над Карпатами, над русинськими хатами, над землею, яка ніколи так і не стане Українською державою. Але в серці цих Словацьких міст буде і далі пульсувати русинська кров та битися українське серце. 22 % відсотки мешканців Старої Любовні сьогодні – це греко-католики, тобто русини. Крім того є ще православна церква. До Старої Любовні приїжджають реставратори з України, щоб відновити історичні іконостаси в тутешніх Церквах, де досі відправляють літургію на староукраїнській мові. А духовну літературу священики Словацької греко-католицької церкви їздять купувати до Львова. Так, зв’язок з земляками та рідною землею тут не переривається..