Єврейський світ якого нині нема. За сорок кілометрів на Захід від Житомира потрапляєш у Бердичів. При в’їзді у місто з лівого боку вражає масштабами та химерами старий єврейський цвинтар. Ти ніби потрапляєш у портал часу. Подібних могил в такій кількості більше в Україні не побачиш ніде. Кам’яні сфінкси, або «чобіт з потойбіччя», який готується встати на страшний суд, – так пояснює дивну форму могил працівник старого єврейського кладовища. Могили такої форми у вигляді кам’яного сфінкса з’явилися тут триста, чотириста років тому, коли Бердичів був центром єврейського життя.
Євреї засели Бердичів у вісімнадцятому столітті, за часів, коли місто перебувало під владою Польщі. Щоб розвивати торгівлю, польська шляхта запрошувала у міста євреїв, відтак у дев’ятнадцятому столітті Бердичів стає п’ятим містом в Україні за кількістю мешканців і третім за впливовістю торговим вузлом світу. Але навіть в такому статусі, для європейців Бердичів залишався якимось далеким недосяжним світом, адже географія міста була так відрізана від сучасної Німеччини, Чехії, Франції, що з’явилося прислів’я: «Їдь в Бердичів», що означало, – на край світу.
На старому єврейському цвинтарі в Бердичеві є сотні і сотні кам’яних сфінксів, усі вони повернені до сходу сонця, і нагадують море скам’янілих хвиль. Тут справді космічний пейзаж, це ніби шматок містичної середньої Азії у самому серці України. Звідки приплили ці хвилі? На кого чекають ці кам’яні німі сфінкси? Чи знають свій час.. чи чекають на день, коли воскреснуть, встануть і підуть? Їх зміст не можуть розтлумачити достеменно, навіть, сучасні дослідники єврейської історії, адже такі сфінкси ставили лише в Бердичеві, а свідків не залишилося.
Залишаючи єврейську нерозгадану історію Бердичева, мандруємо центральною вулицею міста на Захід. Головна алея Бердичева така широка, як європейська магістраль. Між старих лип,у кінці вулиці заховався невеликий костел Святої Варвари. Сьогодні важко повірити,що у цьому невеликому храмі, колись грав на органі свою музику сам Фредерік Шопен, а у березні 1850 року вінчався з графинею Евеліною Ганською великий французький письменник Оноре де Бальзак.
У Бердичеві є 92 пам’ятки історії, архітектури та монументального мистецтва. Перлиною міста залишається монастирський комплекс Кармелітів Босих. Він включає стіни фортеці з вежами та костел. У 1627 році Київський воєвода Януш Тишкевич заснував тут кляштор, і подарував замок католицькому ордену Кармелітів.
Саме там переховувалася польська шляхта під час війни з козаками за місто. Сьогодні фортеця-монастир – місце паломництва туристів та віруючих. Тут знаходиться копія чудотворної ікони Діви Марії Бердичівської. Оригінал, нажаль, не вдається віднайти вже десятки років. Ікона Матері Божої Бердичівської – це головна католицька святиня України, коронована була 28 січня 1753 року Папою Бенедиктом XIV. Оригінал ікони пропав в часи лихоліть 20 століття. У Бердичеві діє музей міста, де можна торкнутися до сторінок часу завдяки артефактам та літописам. На території фортеці, чи на старому єврейському цвинтарі, як ніде, розумієш велич міста, яке було колись у центрі світу і яке треба не лише побачити, але й відчути.
yarynaMatviiv, фото автора