Вільня – це стара білоруська і українська назва цього міста, поляки називають його Вільно. Місто, що було столицею могутньої держави – Великого Князівства Литовського, простори якої розляглись від Балтики до Чорного моря, від Смоленська до Луцька і Холма.
Держава литвинів (білорусів) і жмуді (литовців) ефективно боронили себе від німецьких хрестоносців з заходу, від московитів зі сходу, від кочівників з півня. Волинь, східне Поділля і уся Надніпрянщина була частиною цієї держави до Люблінської унії, коли ВКЛитовське об’єдналось з Королівством Польським, і уся Україна слідом за Галичиною і Західним Поділлям потрапили в руки польським магнатам.
Вільню вважають своєю і білоруси, і литовці, тужать за цим містом поляки. Воно відігравало важливу роль також і в українському релігійному і культурному житті. Місту вдалось зберегти архітектурну спадщину: давні колегіуми, університет, старі палаци, фортифікації, старезні будинки, бруківка, і безліч, безліч костелів, соборів, церков. Якщо ви думаєте, що їх у Львові багато, тоді у Вільні це суцільний парад сакральної архітектури. Стоячи в одній низинній точці я нарахував шість костелів в полі зору.
Вільня-Вільнюс чимось схожа на Львів, а чимось зовсім відрізняється. Місто насичене архітектурними пам’ятками, середньовічна старувка значно об’ємніша в просторі – є куди ходити і що досліджувати.
Насправді, я якось довго вникав у це місто. Уже після першого дня перебування мені захотілось назад у Мінськ.
Мінськ і Вільнюс – це як дві протилежності. І в архітектурі (середньовічна забудова проти ХХ століття), і в емоційному наповненні (динамізмом проти спокою), і в ідеологічному (червоний Мінськ проти антикомуністичного Вільнюса).
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Подорож Італією – Паола
Вільнюс насичений безліччю ресторанчиків, кав’ярень, галереями, крамницями з сувенірами. На прикладі цих двох столиць переконався, наскільки наявність річки у місті дозволяє йому виглядати, розбудовуватись і функціонувати по-іншому, аніж міста без водойм. Ех, наша вічна львівська туга за морем )))
Цікавий мистецько-хіпарський район Ужупіс ,окреслений течією Вілії-Нярісу, є окрасою міста. Усе старе, усе валиться, але мистецькі інсталяції, виставки, бари вдихають друге життя. Дух свободи і пофігізму літає тут.
Настрій Вільнюса – це така солодка провінція із слідами колишньої величі, соснові бори у місті, тихі куточки і двори, де можна погрітись на сонці і послухати дзвони соборів, набережні із спортзонами, і навіть наявний квартал з хмарочосами не дає відчуття драйву.
Вільнюс вельми люблять туристи – тут їх багато. У Литві дуже смачні місцеві молочні і м’ясопродукти, і чудовий холодний борщ. Європейські вина у супермаркетах мають помірковані ціни і є гарний вибір.
І ще у Вільнюсі гарні дівчата і хлопці. Трапляються такі цікаві балтійські типажі. Багато людей високого зросту.
Литовці дуже шанують історичну пам’ять, і є досить релігійними. Я не можу сказати, що я в захопленні від відвідин. Це той випадок, коли ти чекаєш більшого. Білорусь торкнулася мене значно глибше.
Але я не залишився байдужим. Я залишився зацікавленим, адже інтерес до Литви маю ще з дитячих книжок литовських авторів, прочитаних колись.
Уже нові книжки допоможуть дізнатись більше і поїхати пізнавати цю країну – край озер, сосен, старих замків, балтійського побережжя і бурштину.
Текст і фото Назар ЩУР, м. Львів