![bilorus3](https://svitom.info/wp-content/uploads/2023/10/bilorus3.jpg)
Мінськ. Двохмільйонне місто. Відбудоване після війни і має два обличчя. Перше обличчя – це серце міста: великий обшар, забудований у стилі соцреалізму, сталінського класицизму. Парадоксально, але Мінськ, будучи столицею радянської республіки, є забудовуваний так, наче це столиця потужної держави, мало що не імперії. Широкі проспекти, об’ємні площі, численні мости з декораціями, палаци профспілок, офіцерів, музеї немов храми, численні вузи, житлові будинки – усі об’ємні, потужні, скромно декоровані ліпниною, серпами-молотами, зірками, гербами. Центр міста – це єдиний архітектурний ансамбль, єдиний стиль. На щастя залишився майже недоторканним сучасною забудовою.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Подорож Італією – Паола
Чудова набережна, парки, місто 50-60их років залишилось в своєму стилі. Уся Європа покрита чудовими містами, котрі на загал досить схожі між собою. Центр Мінська- справді унікальний.
![bilorus1](https://svitom.info/wp-content/uploads/2023/10/bilorus1.jpg)
Музей певної епохи: безліч радянських символів,червона тематика,танк, мозаїки, скульптури. Хоч я антикомуніст, але з цим примирився, бо дух часу це місто передає фантастично. Вважаю, що ЮНЕСКО без Мінська не ЮНЕСКО. Художній музей побудований у 1957 році. Всередині безліч мармуру і кришталь. Мабуть це лише в імперії так буває: раби працюють (тобто колгоспники і т.д.) , а система (імперія) створює об’єкти величі і наповнює їх розкішшю.
В старі часи це були палаци і храми, і в радянські – лише з іншим призначенням.
![bilorus2](https://svitom.info/wp-content/uploads/2023/10/bilorus2.jpg)
Друге обличчя міста – це нові просторі райони, що ідуть аж до горизонту і губляться у соснових лісах.
Вразив транспорт: немає наших ……. маршруток, автобуси їздять до опівночі, а метро до першої ночі.
Друга річ, котра вразила мене у Білорусі – це замок Радзивілів у Несвіжі. Вхід 7 баксів. Потужний замково- палацовий комплекс, дбайливо відреставрований, наповнений достойними артефактами, є що оглядати, і є чим милуватись. НА ПРЕВЕЛИКИЙ СОРОМ нам, українцям, але на жаль у нас немає і близько замку в такому стані і з такою експозицією. Замок у НЕСВІЖІ- це Версаль Східної Європи. І повірте, це не перебільшення.
![bilorus4](https://svitom.info/wp-content/uploads/2023/10/bilorus4.jpg)
І ще в Білорусі агропорядок. Що це? Це скирти гною на весняних полях, великі тваринницькі комплекси, узбіччя доріг в рівненьких деревах.виходиш в сосновому лісі подихати ароматом хвої, а тут вітерець пахощі органіки з полів затягує. ))))) Трудиться білоруське село. Хоча виглядає досить скромно, у порівнянні з галицькими селами. Білоруська чугунка (залізниця) – у кращому технічному стані, аніж у нас. Сучасні електрички ідуть із столиці у різні напрямки.
![bilorus5](https://svitom.info/wp-content/uploads/2023/10/bilorus5.jpg)
У Мінську мінімально присутні прояви надмірної розкоші, багатства. Білоруси не виставляють напоказ свою заможність, хоча гроші у людей є, і мандри білорусів за кордон про це свідчать. Активно розбудовують міста. Хоча життя в країні недешеве, на мою думку.
![bilorus6](https://svitom.info/wp-content/uploads/2023/10/bilorus6.jpg)
Держава будує соціальне житло – його отримують працівники бюджетної сфери, але без права викупу і приватизації. Люди стримані, без агресії, але і без теплого контакту з незнайомими, так мені видалось. Ввічливі, дистанційні. Це українські митники можуть дозволити собі коментувати речі, які я везу і давати поради, про які ніхто не просив. Білоруси чіткі, стримані, усе за статутом.
![bilorus7](https://svitom.info/wp-content/uploads/2023/10/bilorus7.jpg)
Але на загал білоруси видаються мені недолюбленим народом. Ніхто не говорив їм, що вони класні, талановиті, роботящі, добрі, відважні, справедливі. що вони мають чим і ким пишатися. Живучи уже друге століття в тіні великого і злого східного сусіда, вони не отримували похвали, возвеличення, позитивної пропаганди, власного історичного шляху – усього того, що мають їхні сусіди з усіх сторін.
Але це чудовий народ. Я це знаю.
Не набувся я там.
Отже, доведеться їхати ще.
Текст і фото Назар ЩУР, м. Львів