«Пісні львівських вулиць» в оригіналі звучали польською мовою, і лише тепер їх переклав українською Віктор Морозов. Саме тому і точаться досі суперечки, до якої культури належать пісні, які колись співали львівські батяри, і чи варто було їх українізувати. Про українські та польські пісні – старі та сучасні розмовляв із Юрієм Шаріфовим. На жаль, це одне з останніх інтерв’ю відомого музиканта, адже 21 липня 2017 року він пішов із життя.
Часто виникають суперечки до якої культури належать Пісні львівських вулиць, адже зараз вони існують у двох мовних версіях – українській та польській
100% до польської культури, адже навіть українські версії цих пісень є перекладом з польської. Все ж таки вони сформувались у період, коли Львів належав до Польщі і творили їх таки поляки виходячи із власного розуміння та відчуття польської культури.
Однак їх зміст та стиль не суперечить українській культурі, тим більше що тоді у Львові жили люди різних національностей. І саме місце проживання впливало на їх ментальність, об’єднувало. Наприклад євреї, які жили у Львові відрізнялись від тих, які жили у Німеччині. У Львові було спільне життя людей різних національностей, а це породжувало спільні ідеї, врешті спільні мелодії, які западали у вухо. Окрім того для мелодичних обертів пісень львівських вулиць притаманна польськість, її чутно. Тож я сприймаю їх як частину польського фольклору з домішками українського, адже у Львові разом жили українці та поляки. Натомість німецьких відтінків там немає, і це при тому, що тривалий час Галичина перебувала у складі Австрії.
Чи варто тоді було перекладати їх українською?
А чому б ні, адже для нас вони є так само близькими, це розширює наш кругозір. Власне це і зробив Віктор Морозов, який записав українські версії цих пісень, хоча раніше вони ніколи не співались українською. Однак у всьому світі вони відомі саме як пйосенки львувскі – вони є пам’яттю про польський період Львова. І якщо говорити про польський міський фольклор, то вони відрізняються від фольклору інших міст цієї держави, як Варшави чи Познані. Пісні центральної Польщі сильно відрізняються від львівських, це відразу чути за їх стилістикою. Це такий хитрий тип пісні, яка була тільки тут, тільки у Львові. І це є феномен, якого немає в інших містах заходу України. Наприклад, я 10 років жив у Чернівцях, однак ніколи не чув, щоб там було аналогічне явище чернівецьких пісень. Адже тоді люди не відрізнялись великою мобільністю, більшість людей постійно жила в одному місті і майже не виїжджали за його межі, це було привілеєм тільки найбагатших.
А можливість виїжджати за межі свого міста чи регіону щось міняє в культурі.
Звісно, інша справа, що ці виїзди не завжди є добровільними. Однак такі масові міграції іноді дають несподівані результати. Наприклад таким стало насильницьке вивезення негрів в Америку. Явище, безумовно негативне, однак саме завдяки цьому і виник джаз. І якби не це, то хто зна, може б і зараз в Америці в музиці панували б польки та вальси.
Якщо подивитись які в Ютубі найпопулярніші пісні про Львів, то в ньому не так вже й багато сучасних пісень про Львів, найпопулярніша за кількістю переглядів серед них «То є Львів» Скрябіна. Однак тут напевно переважила популярність самого виконавця.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
Значить і справді зараз не пишуть про Львів. Водночас я думаю, що все розвивається хвилями – популярна пісня з часом забувається, а потім її можуть заново відкрити. Наприклад так сталось з піснями Богдана Веселовського які вже, здавалось, всі забули. А потім хто згадав про них і виявилось, що вони дуже класні, тепер вони переживають нову популярність. Так само колись популярною була пісня Мирослава Скорика «Не топчіть конвалій», а потім вона втратила популярність. Взагалі застій є неприроднім явищем для суспільства і тому повинно відбуватись постійне оновлення.
Однак працюючи деякі пісні мають чудові слова, однак за кількістю переглядів вони не є популярними. Наприклад нерейтинговою є пісня на слова Василя Симоненка про Львів «Український лев»
Значить вона не має яскравої мелодії. Взагалі на один вірш може бути багато мелодій, натомість на одну мелодію різних віршів не напишеш, оскільки в пісні головне – мелодія. І дуже часто на вірші відомих поетів пишуть багато мелодій. Наприклад в Росії таким поетом був Сергій Єсенін – у нього, що важливо, дуже прості тексти. На жаль поети часто це забувають і пишуть дуже складні поезії, як поетичний твір вони сприймаються, а от для пісні не надаються.
Як приклад, повернусь до ранніх пісень Володимира Івасюка. У нього слова йдуть короткими фразами: «Ти признайся мені» — закінчена фраза. «Звідки в тебе ті чари» — друга фраза. Натомість поети часто є літературно налаштовані і пишуть довгими фразами, вони розтягуються, зміст рветься і слухач не може зрозуміти про що ця пісня. Або ж слова у ній такі, що не завжди заспіваєш – не всі поетичні тексти притаманні для співу. У цьому таємниця бельканто – всі текти там італійською, яка добре надається для співу і, відповідно, їх легко співати. Натомість попробуйте заспівати слово Армстронг – п’ять приголосних підряд і тільки два голосні звуки.
Але є мови, які мають малу кількість голосних, наприклад грузинська має тільки три голосних звуки. Або ж мови, для яких притаманні збіги приголосних, наприклад чеська. Однак це не завадило Карелу Готту стати популярним співаком.
Це ми так сприймаємо грузинську мову, а для них це нормально. Взагалі такі речі варто докладніше проаналізувати. У чехів дійсно є чимало збігів приголосних, однак у випадку Карела Готта це компенсувалось його голосом (лірико-драматичний тенор, діапазон дві октави – О.С.) та манерою виконання – все це дозволяло завуальовувати ці проблеми.
Мовні особливості пісень – це доволі давня тема, наприклад ще у 60-х роках минулого століття була дискусія, чи можна співати рок-музику польською мовою. Навіть багатьом полякам вона здавалась непридатною для цього через велику кількість шиплячих звуків – це створює не дуже благозвучний ефект. Саме тому чимало польських джазових виконавців перейшли на англійську. Одна з причин – там не має таких проблем. Втім цю проблему на користь польської розв’язав Чеслав Немен, який знайшов способи подолати надмірну кількість шиплячих. Зауважу, що його музичні експерименти не всіма сприймались у Польщі, навіть казали, що він вносить щось чужородне у польську культуру.
Якщо ж говорити про українську мову, то нам таки пощастило – українська мова не має якихось акустичних ускладнень, які заважають сприйняттю пісень.
І все таки, на англійську чи російську переходили тільки з тієї причини?
Звісно, що це не був єдиний мотив переходу на ці мови, передусім важила поширеність англійської. Так само в Совіцькому Союзі співаки із союзних республік намагались співати на російській не лише через пропаганду цієї мови, а й для того, щоб їх зрозуміли за межами рідної республіки. Бо хто за межами Узбекистану знає, що Учкудук означає три колодязі. Всі хотіли бути популярними, тому й перекладали грузинські та молдавські пісні, навіть такі, як «Тбілісо». Мова виконання у популярній пісні є дуже важливою. Саме тому так складно прорватись полякам у світ з польськомовними піснями. Чи хто в світі може зрозуміти болгарські пісні.
Наприклад перші пісні АВВА були на шведській мові, однак коли вони захотіли просунутись далі, то мусіли перейти на англійську. Найпопулярніший німецькомовний гурт Рамштайн вибився завдяки своїм мелодіям, тож їх слухачі вимушені слухати німецькою. Натомість інший цікавий німецькомовний колектив ERC популярний переважно в Німеччині та Австрії, а за межами цих двох країн їх мало хто знає. Також чимало африканських музикантів співають французькою – завдяки поширеності цієї мови. Конкурувати з англійською пісням національними мовами може лише дуже яскравий фольклор, який нема сенсу перекладати, наприклад грецький. Загалом я вважаю, що нерозумно співакам адміністративно обмежувати мову виконання, адже це стримує розвиток якісного музичного продукту. Водночас зараз, коли Таїсія Повалій чи Ані Лорак валять по російськи це виглядає дивним, у такій ситуації краще вже співати англійською. Втім тут є своє пояснення – вони виконують пісні радянської традиції і свою кар’єру вони роблять в Росії.
Олександр Сирцов