Такою площею донедавна залишалась невелика площа Євгена Маланюка з невеликим сквером та лавочками, а в його центрі донедавна стояв пам’ятник Степанові Тудору – комуністичному діячеві та письменнику. Якимось дивом націоналістично налаштовані львів’яни «забували» про цей монумент, хоча якраз навпроти нього міститься офіс націоналістичної партії «Свобода». І лише 2017 року пам’ятник врешті демонтували. Тим часом сама площа Маланюка – один з осередків спокою посеред гомінкого центру Львова. Недарма саме від цієї площі розпочинається невелика тупикова вулиця Тиха – вона з’єднує площу Маланюка із зачиненим входом на заднє подвір’я Палацу Потоцьких.
Так само на площі Маланюка майже немає об’єктів, які б притягували велику кількість людей. Тут хіба що львів’яни охоче паркують свої автомобілі, адже поруч з площею є величезний будинок з численними офісами на вулиці Чайковського, 17. Між іншим, за цією ж адресою розташовано і офіс ВО «Свобода». Щодня діячі цієї націоналістичної партії ходили попри пам’ятник Степанові Тудору, видатному діячу КПЗУ та комуністичного руху в Західній Україні. Напевне, річ у тім, що Степан Тудор не мав за собою такого шлейфу одіозності, як інші комуністичні діячі, зокрема Ярослав Галан. А пам’ятник на його честь встановлено на площі, яка не має статусу центральної. Що більше, донедавна на вулиці Дорошенка, на місці трагічної загибелі Степана Тудора та Олександра Гаврилюка 22 червня 1941 року внаслідок німецького авіанальоту, була встановлена меморіальна таблиця, однак її врешті демонтували. З пам’ятником також були постійні клопоти – його періодично розмальовували хулігани, аж поки після чергової антитудорівської акції міська влада врешті зважилась демонтувати його бюст. Втім і меморіальна дошка на честь комуністичних письменників завдавала постійних клопотів власникам розташованого у будинку магазину – підприємцю так набридло, що її постійно розмальовували хулігани, що він просто прикрив її власною рекламою.
Але повернемось до площі Маланюка – подейкують, що у міжвоєнні роки у її центрі знаходився фонтан. Однак то було тоді, коли «у крані не бракло води». Сучасна площа Маланюка, як і прилегла до неї вулиця Чайковського, могла б стати зразком сецесії та модерну в місті Лева – елегійна, спокійна, плавна, як і належить сецесійним площам, якби не ложка дьогтю — модернізовані у стилі хрущовського баракко два балкони – мешканцями площі виявились рогулі, які просто не знаються на архітектурі, а у міської влади забракло волі пояснити їм, що так робити не можна.
Олександр Сирцов