Карти України та українські карти

При цьому історична наука не завжди встигає за життям, тож карти, потреба в яких є вже сьогодні ще можуть бути тільки задумані офіційними істориками. Власне мій співрозмовним не є ані професійним істориком, ані географом, ані картографом, однак вже тривалий час ретельно вивчає історію, а свої знання викладає у створених ним історичних картах України. Або, ж можна сказати і по іншому – українських картах. Це – Ростислав Новоженець.

Про найдавніші карти України

У глобальному розумінні найдавнішою є карта, зображена на камені, яку знайшли на стоянці Кам’яна Могила, що біля Мелітополя Запорізької області. Це одна з найдавніших пам’яток археології, яку датують 23 тисячоліттям до нашої ери. Там є наскельні написи, які треба розгадувати, зокрема зображення річок України і навіть окремих поселень. Можна вважати, що це найдавніша з досі відомих карт. Звісно, картою її можна назвати умовно, однак річки, які на ній відображено, слугують межами земель, адже вони не змінюються і тому є природними кордонами. Тому я вважаю, що це найдавніша карта української території.

З пізніших періодів збереглися інші карти, що належать грецьким та римським мандрівникам, які подорожували нашою землею. Вони окреслюють цілісну територію, на якій проживали предки сучасних українців. Натомість карти вітчизняних дослідників не збереглися або ж їх узагалі не було. До найвідоміших належить карта французького інженера Боплана. Він багато їздив Україною, тож відобразив на карті майже всю територію сучасної України. Дослідники вважають її найповнішою мапою середньовіччя.

Про те, звідки мешканці Кам’яної Могили взяли докладні географічні відомості й нащо вони їм були потрібні

Це цікаве питання. Взагалі, період Кам’яної Могили, Мізинської протокультури у Чернігівській області – це найдавніші цивілізаційні моменти, які відомі людству. На жаль, в Україні не культивують інформації про це. Я вивчав історію первісних людей, передусім стоянку в селі Королевому Закарпатської області. Це найбільша і найдавніша стоянка первісної людини в Європі, однак про цю сторінку історії загалу майже нічого не відомо. Я спеціально їздив цього року в Королево, щоб дізнатися більше від місцевих жителів і з’ясував, що вони нічого не знають про цю стоянку. Вона розташована на території діючого кар’єру, тому я запитав, де він знаходиться і таким чином знайшов її. Досліджуючи певні джерела, можна зробити висновок, що це найдавніша стоянка білої людини в Європі, пуповину білої раси закопано на території України. Але всім до того байдуже, що більше, кар’єр уже добирається до місця, де знаходиться стоянка, і через деякий час ця пам’ятка взагалі може зникнути. Недарма, коли її відкрили у 80-х роках минулого століття, про це доповіли в Політбюро, а комуністичні керівники розпорядилися зупинити розкопки, бо, мовляв, потім українські буржуазні націоналісти будуть стверджувати, що українці є найдавнішими за походженням на землі. Але те, що ця стоянка найбільша і найдавніша, заперечити неможливо.

Про те, що спонукало людей за 23 тисяч років до нашої ери укласти карту

Карту вони склали, щоб орієнтуватися на місцевості, адже тогочасні люди постійно переміщались. Однак те, що на кам’яних брилах нанесено річки і частину української території, ще не досліджено. Цим займалися окремі науковці, як-от Юрій Шилов та Анатолій Кифішин. Зараз Кифішин досліджує наскельні написи в Карпатах. Про ці унікальні речі опубліковано лише невеликі наукові розвідки. Цю карту можна вважати прапрадавньою. Далі в основному відомі карти іноземних дослідників, тому що в нас картографів не було. І навіть Павло Скоропадський у період Української держави замовляв карти у Відні, адже за Брест-Литовським договором кордони України, хоч і були окреслені, але на карту їх мали нанести фахівці. А вже після того з’явилися українські картографи, найвідомішим із яких був Володимир Кубійович. Його карти ґрунтовні, він навіть видав «Атляс України і сумежних країв», який перейшов мені у спадок від прадіда. Отже, робимо висновок, що розвиток картографічної науки на українських землях почався лише в минулому столітті.

Олександр Сирцов