А ще – мандрівник, адже свого часу входив до складу екіпажу козацького човна «Чайка», який виготовили львів’яни і на борту якого вони пройшли майже все узбережжя Європи. І на його переконання човен – не єдиний козацький атрибут, який можливо відродити навіть зараз. Як саме – ось про це Андрій Пилюх розповів мені.
Про те, як я «захворів» філателією
Почалося моє захоплення філателією з подорожі на козацькому човні «Чайка» 2009 року, коли мене обрали наказним отаманом товариства «Кіш». До речі, то був останнє морське плавання славного човна. До того як поліграфіст я робив деяку продукцію для «Пласту» та інших українських громадських організацій, тож вирішив виготовити конверти та марки з назвою «Козацька пошта». Виготовив 8 чи 9 конвертів з ілюстраціями козацької тематики. Так почав виготовляти філателістичну продукцію на цю тему. На 20-річчя першого плавання «Чайки», яке ми відзначали 2012 року, вирішив провести спецпогашення конвертів
Потім із внуком здійснили невеликий похід по Дніпру. Вибрали маршрут, яким колись пройшов цей човен. З Києва вирушили до Канева, звідти вниз по Дніпру до Нікополя та Херсона. Щоправда, «Чайка» у ті часи пішла далі у Чорне та Середземне моря, а 1992 року вона завершила свій шлях у французькому порту Сан-Тропе.
Я шукав спосіб відзначити 20-річчя Чайки, тож зробив до цієї дати конверти, потім виготовив до них марки. Звісно, мені хотілось, аби цю дату відзначили на державному рівні, тому писав листи у різні інстанції, однак отримав відмову. Згодом почав робити конверти та іншу поліграфічну продукцію з нагоди знаменних дат і подій у житті Львова: наприклад, фестивалю «Леополіс Гран Прі», 650-річчя Вірменської церкви, 120-річчя історичного музею. Так захопився філателією.
Про плавання у відкритому морі
Стосовно участі у поході «Чайки» у Середземне море, то це не було плавання попри берег, аби лиш помахати ручками тим, хто засмагає на пляжі – ми йшли у відкритому морі за кілометрів 30 — 50 від берега. Траплялося, що по півтори доби ми його не бачили. Коли ж заходили в порт, то досвідчені моряки дивувались, як на такому кораблі ми пливемо у відкритому морі. На випадок аварії у нас був аварійний буй, який подає сигнал на супутник, окрім того, можна було скористатися мобільним зв’язком. Звісно, дорого, однак додому таки іноді дзвонили. Загалом в океані мобільний зв’язок дуже хороший.
Про яхтову пошту
Класичною поштою ми користувались хіба що в порту, звідки можна було відправити додому листівку. Пізніше я дізнався про яхтову пошту, а також про спецпогашення конвертів – такі акції часто відбувалися під час свят, на яких ми бували.
Про шторм
Його треба відчути, коли ти на кораблі, навіть на «Чайці», то він не страшний, просто у тебе не залишається вибору, треба його пережити. Однак мені щастило, і в серйозний шторм я не попадав. Доводилося долати 4,5 — 5-бальну стихію, хоча відчуття були різні. Головне у такій ситуації – не панікувати, виконувати всі команди капітана, бо він знає, що робити, і чекати, коли шторм закінчиться. Я одного разу ходив на «Чайці»: все не виходило, відкладав з року в рік, врешті вирішив, що час йде, потім може і не вдасться. І таки добре, що погодився, адже той похід виявився останнім для човна: він у такому стані, що вже тоді було небезпечно плавати, тож вирішили більше не ризикувати. У човна прогнила палуба, клепки, якими кріпляться бортові дошки, з’їла солена вода. Вони раніше були товщиною 10 сантиметрів, а стали, як сірничок.
Олександр Сирцов