Розташоване за 80 км від Львова місто Самбір має чим здивувати туристів. Воно може розкривати таємниці протягом дня, і це буде лише якась частина усіх його принад. Сполучення із Самбором і Львовом дуже добре.
Не має значення, чим ти дістанешся до Самбора: електричкою чи автобусом. За 2 години ми зустрінемось з тобою на залізничному вокзалі та підемо мандрувати центральною частиною міста. Нас поведе до Ратуші крута вуличка вгору, повз університет, крамниці, костел і готель аж до ринкової площі. Там, зазираючи у стрілки годинника, ми й розпочнемо свою одноденну мандрівку.
Ратуша і кам’яниці довкола ринку становлять цілісний ансамбль. Тут просторо і затишно. Немає машин і туристів. Місцеві мешканці вирізняються розміреністю і навіть якосю невибагливістю. Зрештою, в таких невеличких містечках люди впізнають одні одних і навіть вітаються. Тому на нас самбірчани позирають з цікавістю, сором’язливо відводячи погляд. Ми ж бо не місцеві.
Герб на ратуші , кажуть, один із найстарішних в Україні. Йому понад 500 років. Там зображено золотого оленя, що біжить по траві. Олень – миролюбна тварина, яка прийшла з непролазних лісів, де був “сам бір” і більше нічого. Звідси – і САМБІР.
За плечима ратуші – пам’ятник Кобзареві, а зовсім поруч – старовинні гармати, з якими залюбки знимкуються діти та їхні матусі.
Ми повертаємо у бокову вуличку і заходимо у храм – там ще триває органний концерт. Вичитали в довідниках, що саме тут, у Самборі є унікальний орган із реверберацією (протяжністю) звуку у 6,5 секунд + регулярні концерти органної музики. Тож хочемо переконатись “на власні вуха”. Та й акустика в залі чудова. Дивно, що слухачів не так багато.
Натхненні музикою, тут же, через кілька будинків від органного залу, знаходимо невеличку церковцю Різдва Пресвятої Богороодиці, знану з XVIII ст. У глибині правого нефу – мощі св. Валентина. Майже навпроти, у лівому нефі від головного входу – чудотворна ікона Матері Божої Самбірської. Обидва унікальні артефакти знаходяться у так званій “блакитній” церкві в самому центрі міста. Кажуть, на свято Валентина (14 лютого) тут справжнє залюднення. Але нам – тим, хто вірить у диво щодня, підходить і тихе буденне пообіддя.
Робимо собі невеличку перерву. Чудова нагода підживитись знаходить нас тут-таки, на ринковій площі. Маленькі чепурненькі кавареньки із помірними цінами приємно дивують і дають нагоду побесідувати за ошатним столиком. Пірнаємо в одну із них – проста і щира офіціантка терпляче оповідає нам, який десерт із чого зроблено, що можна замовити ще і… жодним чином не нав’язує своїх смаків, а чекає, що ж ми собі оберемо. Аби нам було затишно…
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Подорож Італією – Паола
Натхненні почутим, побаченим і подуманим, а ще підсолоджені файним десертом, повертаємось знову до ратуші, звідки заходимо у тиху вуличку. Допитуємось, як пройти в історико-етнграфічний музей “Бойківщина”. Музейна тиша – багатозначна. Експонати – гідні столичних експозицій. Якщо вчитуватись і розглядати усе детально, то мине не одна година.
Знову йдемо крутою вуличкою вниз, проминаючи Польський костел. Кажуть, в ньому також є орган, і він добре відреставрований коштом поляків. А наш, той що унікальний, потребує невідкладного капремонту. От тільки нічого не капає…
Храмів у Самборі багато. Є кілька величних і нових. Поруч із ними – затишні вулички. Однією з таких ми й перейшлися. Там – старовинні особнячки. Вони чимось нагадують старших бабусь, котрі за будь-яку ціну хочуть втримати свою колишню красу. Та попри все у цій невилизаній красі є свій чар – добре видно, як невблаганний час навіть з будинкового шедевру може зробити трішки занедбану, але ще привабливу пам’ятку архітектури.
Повертаємось на вокзал. Втомлені та переповнені враженнями. Позитивними.
Текст і фото – Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів