Ось і мені здавалось, що подвір’я Палацу Потоцьких знаю давно і дуже добре – бував там не те що десятки, а мабуть сотні разів – приводи були різні, але якихось великих відкриттів там вже не очікував. Так є величавий Палац Потоцьких, на його задвірках скромно примостився Музей книги. Треба лише обійти Палац зліва, і ти потрапляєш до непоказної будівлі, яка відверто програє на фоні вишуканого Палацу Потоцьких. Таке ставлення до книжкової історії краю дивує, адже Львів справедливо пишається тим, що саме у нас були надруковані перші українські книги. Якщо ви ходите містом без екскурсовода, то можете ніколи і не потрапите до одного з найцікавіших львівських музеїв.
Але цього разу не про цей музей піде мова. Одного дощового дня я забрів на подвір’я Палацу Потоцьких. Власне там громадські активісти планували провести якусь акцію, але ніяких ознак активності там не було помітно. Так іноді трапляється активісти, забувають повідомити журналістів, що вони свої заходи відмінили. Отож мені не залишалось нічого іншого, як обійти Палац Потоцьких зі всіх сторін. Власне так я і натрапив на маленьку модель Галичини. Точніше «Парк мініатюр замків та оборонних споруд давньої України».
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
Близько 10 різноманітних замків, які розташовані на Волині, Поділлі, Галичині – і Східній, і тій, що лежить по той бік кордону – Західній. І навіть модель давно неіснуючого львівського Високого замку. Всі ці макети вписані у рельєф – невеличкі пагорби на яких розташувались мініатюрні мури Олеського замку, замку тамплієрів у Середньому, замку в Острозі та чимало інших старовинних замків. Частину з них я відвідував раніше, деякі – не один раз, ще частину побачив вперше, принаймні у такий спосіб. Невелика територія дозволяє за кілька хвилин оглянути те, на що в реальному житті може піти подекуди десятків років. А можливо, до деяких замків взагалі ніколи не проляжуть мої дороги.
Шкода лише, що хороша в принципі ідея захована від зацікавленого ока десь на задвірках. А з іншого боку – можливо інакше це не було б для мене відкриттям, яке час від часу робиш у місті, в якому прожив все своє життя.
Олександр Сирцов