Приозерне знайти не так просто. Мало того, що воно зовсім маленьке – 460 мешканців, та ще й дорога до нього така заплутана, що без топографічної мапи не розберешся. З Рогатина їдемо у бік Ходорова (Стрию). За селом буде поворот праворуч (вказівник чи то на Помонята, чи то на Долиняни). За залізничним переїздом (біля станції Помонята) дорога повертає праворуч, пізніше – ліворуч. Через кілька кілометрів буде поворот праворуч на Приозерне (прямо дорога йде на Беньківці та Підкамінь). Незабаром – ще один залізничний переїзд – і ви – в Приозерному.
. . . . . .
Палац буде праворуч від дороги, захований у гущі старих лип. До закріплення на теренах Галичини совєцької влади після Другої світової війни село мало назву Псари. Відомо, що панський маєток, що належав Юзефу Яблоновському, існував тут вже у XVIII столітті. Вже пізніше, у наступному столітті маєток переходить родині Реїв – однієї з гілок роду Потоцьких.Найстарішими з будівель парково-палацового ансамблю є зерносховище і стайні (XVIII ст.). Пізніше, у 1822 році збудовано в’їздну браму з флігелем і вежею.
У 1970 році вежу замурували, бо планували встановити перед брамою пам’ятник Ульянову-Бланку на честь його 100-річчя. Та не судилося, слава Богу. Хоча частину родового гербу над брамою все ж таки було втрачено. Палац збудували значно пізніше – наприкінці ХІХ століття.
Цей необароково-ренесансний палац спроектував відомий львівський архітектор Юліан Захаревич на замовлення тодішніх власників – родини Реїв. З усіх боків палац виглядає оригінальним і неповторним. А декоративні вежі тільки підсилюють естетичне задоволення від цього архітектурного дива. приходом радянської влади в палаці влаштували колгоспний свинарник, а пізніше – психіатричну лікарню. У 1955 році будівлю передали Рогатинському зооветеринарному комплексу, а вже в роки Незалежності безкоштовно віддали православному жіночому монастирю. У 2004-му заповзятливий батюшка продав садибу з палацом приватному господарю.