Львів’яни Павло та Дмитро Резвиє мають незвичне хобі – вони займаються океанічною греблею. Спочатку цим спортом захопився Павло Резвой, який зараз є найстарішою людиною в світі, яка перетинала Атлантику на веслах, згодом цим захопився його син Дмитро. Перед стартом однієї з чергових подорожей Дмитра Резвого батько і син розповіли про океанічні подорожі та скільки коштує таке захоплення.
Павло Резвой про те, як він захопився трансокеанічною греблею
Це сталось завдяки моєму братові Іванові, який старший за мене на 18 років. Вчився у Львові у школі із поглибленим вивченням англійської. Йому був потрібен перекладач, оскільки він пішов у гори із групою іноземців, які мандрували Паміром і планували спуститись льодовиком Федченко в сторону Душанбе. Це був дуже небезпечний перехід і я був проти, однак він все таки пішов, саме там я познайомився з океанічним веслярем Пітером Бьордом. Згодом протягом 3 років я проводжав його у Владивостоку, звідки він вирушав у трансокеанічні подорожі, аж поки не потонув. Власне тоді я дізнався про трансокеанічні плавання.
Втім пройшло ще багато часу, коли мій другий син Федір не опинився на Канарських островах з моєю першою дружиною – там йому дістався човен російського весляра Кавченка, який відмовився від плавання і подав сигнал SOS. Весляр протримався кілька днів в океані, поки його не забрав вертоліт. За правилами цей човен мали спалити, аби він не заважав кораблям, однак якраз підійшла яхта, екіпаж якої і підібрав човен і таким чином він дістався Федору. З цим човном він став першим українцем, який перетнув Атлантику на веслах. Хоча він живе в Одесі, де мав непоганих спонсорів, які забезпечували його переходи, однак справа у нього не пішла. Спочатку він збудував інший човен, яким хотів перейти північним шляхом з Нью-Йорку в Іспанію, однак в нього це не вийшло, потім відправився в Австралію, звідки хотів вирушити у подорож через Індійський океан, однак дійшов тільки до Кокосових островів де відмовився від подальшого плавання. Натомість човен дістався мені – ось таким боком я увійшов у цю справу.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
Кожного разу я проводжав Федора у подорож, таким чином познайомився із багатьма океанічними веслярами. Врешті мені захотілось самому попробувати. Всі казали, що я занадто старий, щоб починати такі переходи. Однак вік мені і допоміг, адже всім було цікаво: такий старий – зможе чи ні? Після того зі світу по нитці мені почали допомагати готуватись до подорожі. Веслярський клуб на Темзі віддав мені човен, який мені допомагав відремонтувати Дмитро – для цього він спеціально приїхав до Англії. Ремонтували ми його на території фірми, яка займалась пошивом одягу. На човні не було жодного устаткування, тож ті самі веслярі допомогли зібрати його, передусім опріснювач. Після того, як я зайняв друге місце на регаті, яка стартувала з острова Гомера, то французькі веслярі принесли мені харчі для десантників. Ось так випадково я став океанічним веслярем. А тепер так само випадково цим захопився і Дмитро, тепер він будує човни і думає про маршрути.
Дмитро Резвой про те, чим займатиметься після завершення подорожі
У мене є ідея, яку сподіваюсь втілити після завершення переходу – створити у Львові маленьке океанічне товариство. Сподіваюсь, що у нашому місті знайдуться люди, які захочуть спробувати себе у цьому виді спорту.
Перехід через Атлантику буде для мене початком, це свого роду перший клас в трансокеанічних плаваннях. Потім хочу перейти Тихий та Індійський океани. Щодо Індійського, то його могли здолати тільки 4 чи 5 веслярів, він є найскладнішим.
Про дату старту
Цим маршрутом треба виходити напередодні Нового року, адже там є «вікно» коли протягом кількох місяців в Атлантиці мінімум штормів, це вікно є сталим. А вже безпосередньо перед стартом дивитимусь прогноз погоди, тому конкретна дата може коливатись на тиждень в ту чи іншу сторону.
Дмитро Резвой про те, чи буде нудьгувати на човні
Навіть не уявляю, з ким би я міг піти в таку подорож в одному човні – я самодостатня людина. А нудьгувати я не буду, оскільки у мене постійно буде якась робота. Щоправда вдень веслувати навряд чи вдасться – там стоїть спека і буде потрібно ховатись від неї. Причому навіть не уявляю який крем від цього допоможе. Також матиму із собою аудіо книжки. Справа у тому, що навіть при невеликій хвилі читати книгу в човні неможливо.
Про вартість подорожі
Мені нема потреби її підраховувати, адже я точно знаю, скільки це коштує – близько 100 тисяч доларів. Звісно, те, що я сам робитиму дизайн та сам човен дещо здешевить вартість подорожі.
Досвід трансокеанських подорожей у мене є – я ходив на яхті підтримки через Атлантику. Найголовніше – я знаю з чого складається човен, можу його самостійно відремонтувати, адже сам його робив. Опріснювач можу розібрати із заплющеними очима, адже в Англії проходив відповідні курси. А це, на мою думку. Одна з найголовніших деталей човна. Невдачі не може бути – якщо я сяду за весла, то на берег вийду лише на протилежному боці Атлантики.
Олександр Сирцов