Музеї та галереї – не єдиний спосіб представити своє мистецтво для сучасного художника. Адже не всі люди ходять у такі заклади, натомість охоче відвідують кав’ярні. Звісно, у такій ситуації полотна митців є лише фоном, який супроводжує процес пиття кави та створює затишний настрій.
Кілька років тому львівський колекціонер Степан Давимука передав свою величезну колекцію екслібрісів науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Що спонукало колекціонера на такий вчинок а також про історію та сприйняття екслібрісів шанувальниками книги, їх інтитмність говоримо із Степаном Давимукою.
Парадоксом мистецьких збірок українських музеїв є те, що в них бракує полотен українських художників совіцького періоду, які не вписувались в тодішні стандарти, а також сучасних українських митців. Причина тут доволі проста: «неформатні» для совіцького періоду художниики не мали шансів потрапити до музейних збірок.
Для львів’ян кава є культовим напоєм, який п’ють як дома, так і в численних кав’ярнях. Але її сприймають не просто як напій, а як привід до спілкування. Звісно, для хорошої розмови потрібна добра кава. Ну а найкращем знавцем кави є баристи – люди, які професійно займаються приготуванням кави.
Робити інтерв’ю з людиною, яку знаєш кілька десятків років і легко і складно водночас. Власне тому говорили про життєві цикли, та як вони впливають на життя чоловіка, якому вже за 45 – вік, коли вже зрозуміло хто чого вартий, і який, як стверджують психологи для багатьох чоловіків є критичним. Отож мій співрозмовник львівський поет Ігор Павлюк.
В українських книгарнях зараз майже не побачиш поетичних збірок, а якщо вони і є там, то зазвичай на дальніх полицях. У читачів вона не користується популярністю, тож розраховувати на те, що з допомогою навіть якісних віршів вдасться заробити на хліб насущний – не доводиться. Про цей бік поетичного життя розмовляємо із львівським поетом Ігорем Павлюком. Він відверто зізнався, що єдиний шанс для поета отримати великі гроші – Нобелівська премія.
Львівський поет Ігор Павлюк розповів мені про своє відчуття рими, про те, де йому краще пишеться, і як відрізнити хороший прозовий чи поетичний твір від посереднього. За його словами критерії якості тут не такі вже й складні і їх не так вже й багато , а якщо точніше – один. Отож слово Ігорю Павлюку:
Старі газети не завжди дають повне відчуття способу та ритму життя минулих років, надто коли йдеться про совіцькі газети. І все ж атмосферу тих далеких років можна в них вловити. Надмірну заідеологізованість, яку намагались насадити в Галичині у перші повоєнні роки. Зараз чимало з цих статей читаються як анекдоти, а тоді з це було цілком цілком серйозно.
Совіцька влада, яка після ІІ світової війни намагалась закріпити своє панування у Галичині добре дбала не так про добробут своїх громадян, як за їх рахунок займатися розвитком економіки, тож у рекордні терміни львів’яни мусіли віддавати зароблені ними гроші державі. Ось про це розповідає комуністична газета «Вільна Україна» 4 травня 1946 року.
