В українських книгарнях зараз майже не побачиш поетичних збірок, а якщо вони і є там, то зазвичай на дальніх полицях. У читачів вона не користується популярністю, тож розраховувати на те, що з допомогою навіть якісних віршів вдасться заробити на хліб насущний – не доводиться. Про цей бік поетичного життя розмовляємо із львівським поетом Ігорем Павлюком. Він відверто зізнався, що єдиний шанс для поета отримати великі гроші – Нобелівська премія.
Про славу та успіхи у час негараздів
Справді, я досягнув успіху в найскладніший період, ти це добре вловив. Як поета (в моєму здобутку вже 33 книжки) й науковця мене помітили та почали активно перекладати за кордоном саме у стресовий період. На жаль, успіх призвів до нових стресів, адже частина людей, яких я давно знав та вважав друзями, після цього почали негативно ставитися до мене. Тоді пішли пасквілі, мовляв, чому саме його перекладають, а не когось іншого. Це була якась масова атака, у той час я ще не міг захиститися від таких речей, був занадто відкритий. Хоча поет, напевне, таким і має бути.
На щастя, у цій ситуації спрацювало те, що у мені побачили поета від природи, почали підтримувати, нещодавно дали премію Британського ПЕН-клубу, далі хочуть видавати.
Про те, чи визнання у світі було несподіванкою
Якщо скажу, що для мене це була повна несподіванка, це буде неправдою. Водночас у юності не міг собі уявити, що мене, хлопця, який виріс у волинському селі, перекладатимуть різними мовами. Колись захоплювався біографіями великих поетів: Байрона, Єсеніна, Гете, Лермонтова, наших ліриків. І зробив висновок, що поет – це не тільки добрі вірші, а й біографія, доля. Чому мені так лягла карта – не знаю, але лягла. На жаль, чимало друзів відмовились, але з’явились нові друзі, дуже шляхетні, які для мене тепер дуже важливі, зокрема зі світовими іменами.
Перша пропозиція перекласти мої вірші надійшла від колишнього львів’янина Юрка Лазірка, який уже багато років живе у США. Він прочитав мої вірші в інтернеті та написав мені лист із пропозицією перекласти їх. Потім він запропонував видати їх разом зі своїми англійською, взявши на себе всі видатки. Звісно, на таку пропозицію я погодився. У нього виявилась легка рука, бо далі воно пішло само: через якийсь час росіяни видали у Санкт-Петербурзі, поляки, англійці, зараз готують до друку книги ще в кількох країнах. Мою творчість помітив нобелівський лауреат і написав передмову до книги. Тепер уже йдеться і про гранти, і про спонсорів, і про поїздки за кордон.
Про те, чи можна заробити на поезії
Заробити гроші на поезії не можливо, це абсолютно не комерційний жанр. Причому навіть за умови, що отримуватимеш премії, наприклад, англійського ПЕН-клубу. Зауважу, що це дуже престижна премія, чимало її лауреатів згодом отримували Нобеля.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
Англійці, хоча й оголосили про те, що я став лауреатом цієї премії, однак я не отримав ні шилінга. Всі гроші вони вклали в промоцію моєї книги – оплатили мою подорож, презентацію в Лондоні, саме видання. Фактично це грант.
Навіть найвідоміші у світі поети за свою творчість не отримують гонорарів – на поетичні збірки немає покупця. Натомість читачі купують книги жахів, детективи, інші прозові жанри. Власне, єдиний варіант для поета стати забезпеченим – отримати Нобелівську премію, тоді переходиш в іншу іпостась. Все інше, як я вже казав, це фактично гранти, за допомогою яких не поліпшиш матеріальне становище.
Про поезію, яку читають лише поети
Науковці дослідили, що кожна нація має не більше трьох тисяч осіб, які читають поезію. Зазвичай усі вони і є поетами. Звісно, хтось із них — ліпший поет, хтось гірший або взагалі графоман, справжніх поетів одиниці на покоління, і хто з них увійде в історію літератури, за життя часто не відомо. Тому що справжній поет, на мою думку, це біографія, фотографія і текст.
Про те, чому Тарас Шевченко став класиком української літератури
Насправді Шевченка у нас майже не знають як художника, а у світі – ще й як поета. Однак говоримо про цикли, про розвиток духу по спіралі. 19 століття, коли жив і творив Тарас Шевченко, на мою думку, було піком для поезії. Адже саме тоді творили такі знакові фігури, як Байрон в англійців, Міцкевич у поляків, Петефі в угорців, Шевченко в українців. Варто зважати на те, що тоді не було естради, сучасних технічних засобів. Тобто Майкл Джексон чи Фредді Мерк’юрі — це постмодерні Байрони нашого часу. Адже нині застосовують звукові та світлові ефекти, а поезія академізується. В подібному становищі й театр: всі говорили про його смерть після появи кінематографа, але театр залишився, хоча тепер займає нішу класичного мистецтва. Звісно, час від часу і до театру, і до поезії спалахує інтерес, наприклад, у 60-х роках минулого століття виступи поетів збирали велетенські аудиторії, вони навіть виступали на стадіонах, однак це були лише спалахи моди.
Якщо говорити про цикли розвитку чоловіка, то після 45 років ми починаємо старіти. Натомість поезія притаманна для молодого віку.
Олександр Сирцов