Кілька років тому львівський колекціонер Степан Давимука передав свою величезну колекцію екслібрісів науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Що спонукало колекціонера на такий вчинок а також про історію та сприйняття екслібрісів шанувальниками книги, їх інтитмність говоримо із Степаном Давимукою.
Про те, чому Степан Давимука вирішив передати свою збірку Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника
Екслібриси я почав колекціонувати 1960 року, коли ще був студентом, відтак їх у мене зібралось близько 12 тисяч, щоправда, деякі були в дублях. Подарував колекцію Національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника не лише тому, що це найбільша книгозбірня Західної України, а й тому, що вона має відділ мистецтва, в якому є значне зібрання графіки, вже є екслібриси другої половини ХІХ століття, міжвоєнного періоду. Це спонукало до думки, що саме цій бібліотеці варто передати збірку, адже, увійшовши до великої колекції, вона становитиме унікальну збірку екслібрисів від другої половини ХІХ століття до наших днів. У моїй збірці дуже багато україніки, там представлено всіх художників і довоєнного періоду, і тих, які емігрували, екслібриси з різних держав: Росії, Польщі, Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини. Але найбільше робіт українських художників. У моїй збірці можна також виокремити тематичні розділи, а саме: франкіану, шевченкіану, всі вони мають цінність. У бібліотеку я їх передав два роки тому. Відділ мистецтвознавства зробив опис колекції, систематизував її і кілька місяців тому ми офіційно підписали акт приймання-передачі. Є унікальні речі, є екслібриси, які мають надзвичайну мистецьку цінність, часом вони крупні, на цілу сторінку, багатосюжетні, мають складну композицію. Представлено всі жанри та стилі, всі техніки творення екслібрисів.
Про свободу творчості та інтимність екслібрисів
Хочу сказати, що це дуже інтимна графічна мініатюра. З одного боку, вона пов’язана з автором книги, художником, а з іншого – з колекціонером, який замовляє екслібрис. Водночас екслібриси належали до приватних колекцій, тому були поза системою впливу радянської політичної системи. Завдяки цьому екслібрис давав свободу творчості художникам, тому вони часом виходили за межі, які визначив режим. У цьому унікальність екслібрисів.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
Про дослідження екслібрисів
Збірка, яку я передав бібліотеці, й далі є предметом дослідження, Ми задумали це зробити на доброму науковому рівні. Підсумком має стати монографія, присвячена моїй колекції. У Львові активно вивчали екслібриси ще у міжвоєнні роки. Перші публікації на цю тему з’явилися у Польщі у 90-ті роки ХІХ століття. Цікаві праці написано у міжвоєнний період. Зрештою, навіть у радянські часи, зокрема в 60 – 70 роки минулого століття, науковці не оминали увагою цей вид творчості. Підсумком цих досліджень стала монографія «Історія українського екслібрису».
Про те, як визначити цінність екслібрису
За двома критеріями. Найперше це залежить від того, хто був замовником, адже художник зважав на його смаки. Важливе також авторство. Наприклад, дуже багато екслібрисів зробила Ярослава Музика, вона була видатним графіком. Відомим автором екслібрисів була Стефанія Гебус-Баранецька. Власне, від особистих уподобань замовника та художника залежала цінність цього твору мистецтва. Траплялись геніальні речі. Злетом екслібрису можна вважати міжвоєнні роки. Екслібриси відображають дуже широку тематику, наприклад жартівливі, іронічні авторства Едварта Козака. Окрема тема — еротика в екслібрисах, особливо популярним було зображення оголеної Музи, також є унікальні екслібриси, в основі яких — зображення оголеної жіночої постаті. Водночас у мистецтві екслібрису відображено і серйозні теми – історії України, козацтва.
Про родові герби як основу екслібрису
Екслібриси набули поширення у 16 – 17 століттях. Зокрема, цей мистецький витвір мав гетьман Іван Мазепа. У мене є графічний відбиток портрета Мазепи і його екслібрис. Думаю, що початки екслібрису варто шукати у родових гербах. Річ у тім, що до середини ХІХ століття книги видавали з окремих зошитів. Замовник приносив їх у палітурну майстерню, де ці зошити прошивали та робили обкладинки. Замовники були дуже багаті, тому замовляли шкіряні палітурки. Найціннішою була жовто-коричнева шкіра з розписом, на якій назву витискали золотом. Отож тоді виникли суперекслібриси – їх ставили на обкладинці, це був відбиток із золотом. Такі книги 17 — 18 століть коштують удвічі дорожче, аніж аналогічні без суперекслібриса.
Про багатих власників екслібрисів
Переважно власниками таких суперекслібрисів були князі, графи, королі. Наприклад, величезну бібліотеку і, звісно, власний суперекслібрис у формі родового герба мали графи Любомирські. Найбільшими колекціонерами книг у Європі були князі Чарторийські. Вони поповнювали колекцію з покоління в покоління. Величезну книгозбірню вони надбали завдяки своїм представникам у Європі, які їх купували. Окрім суперекслібрису, кожне покоління графів Чарторийських мало екслібрис. Якщо книга була особливо цінною, то екслібрис ставили у кутку другої сторінки. Зараз частина колекції Чарторийських є у Кракові, ще частина – у Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Коли графіка стала більш доступною, то суперекслібриси перетворились на звичайні екслібриси, які розміщують на третій сторінці видання. Натомість, якщо йдеться про печатку-екслібрис, то її можна ставити на якій завгодно сторінці.
Про злет екслібрису та втрату інтересу до нього
Екслібриси стали популярними у другій половині ХІХ століття, за австрійських часів, потім був злет цього мистецтва у міжвоєнні роки. Інтерес до екслібрисів виявляли і тоді, коли Україна здобула незалежність. Однак останніми роками він помітно згас.
Про бібліотечні екслібриси
Звісно, в бібліотеках нині поширені переважно штампи, хоча раніше також були екслібриси, втім вони так само виконували роль індетифікації бібліотеки. Наприклад, такий екслібрис мала бібліотека Студіону – студентського товариства, яке організував Андрей Шептицький. Також екслібриси мала Святоюрська бібліотека. Втім усі вони найперше відображали характер бібліотеки та її скерованість. Наприклад, бібліотеки монарших орденів були пов’язані з їхніми патронами. Однак часто екслібриси мали суто формальний характер, зокрема, екслібриси дитячих бібліотек вирізнялися зображенням матері й дитини.
Олександр Сирцов