У ніч з 18 на 19 лютого 2014 року у Львові стались страшні події, які увійшли в історію як «Ніч гніву», коли розгніваний натовп захопив та потрощив приміщення, які належали різноманітним силовим структурам – міліції та прокуратурі.
Музеї та галереї – не єдиний спосіб представити своє мистецтво для сучасного художника. Адже не всі люди ходять у такі заклади, натомість охоче відвідують кав’ярні. Звісно, у такій ситуації полотна митців є лише фоном, який супроводжує процес пиття кави та створює затишний настрій.
Кілька років тому львівський колекціонер Степан Давимука передав свою величезну колекцію екслібрісів науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Що спонукало колекціонера на такий вчинок а також про історію та сприйняття екслібрісів шанувальниками книги, їх інтитмність говоримо із Степаном Давимукою.
Степан Давимука, який на початку 90-х років очолював Львівщину, а тепер є пенсіонером є пристрастним колекціонером – він зібрав найбільшу в Україні колекцію екслібрісів, яку передав Львівській національьній бібліотеці імені Василя Стефаника. Отож про колекціонування екслібрісів ми й говоримо з ним.
Парадоксом мистецьких збірок українських музеїв є те, що в них бракує полотен українських художників совіцького періоду, які не вписувались в тодішні стандарти, а також сучасних українських митців. Причина тут доволі проста: «неформатні» для совіцького періоду художниики не мали шансів потрапити до музейних збірок.
Для львів’ян кава є культовим напоєм, який п’ють як дома, так і в численних кав’ярнях. Але її сприймають не просто як напій, а як привід до спілкування. Звісно, для хорошої розмови потрібна добра кава. Ну а найкращем знавцем кави є баристи – люди, які професійно займаються приготуванням кави.
Робити інтерв’ю з людиною, яку знаєш кілька десятків років і легко і складно водночас. Власне тому говорили про життєві цикли, та як вони впливають на життя чоловіка, якому вже за 45 – вік, коли вже зрозуміло хто чого вартий, і який, як стверджують психологи для багатьох чоловіків є критичним. Отож мій співрозмовник львівський поет Ігор Павлюк.
В українських книгарнях зараз майже не побачиш поетичних збірок, а якщо вони і є там, то зазвичай на дальніх полицях. У читачів вона не користується популярністю, тож розраховувати на те, що з допомогою навіть якісних віршів вдасться заробити на хліб насущний – не доводиться. Про цей бік поетичного життя розмовляємо із львівським поетом Ігорем Павлюком. Він відверто зізнався, що єдиний шанс для поета отримати великі гроші – Нобелівська премія.
Львівський поет Ігор Павлюк розповів мені про своє відчуття рими, про те, де йому краще пишеться, і як відрізнити хороший прозовий чи поетичний твір від посереднього. За його словами критерії якості тут не такі вже й складні і їх не так вже й багато , а якщо точніше – один. Отож слово Ігорю Павлюку:
