Серед численних звичаїв кримських татар найбагатшим, звісно, є весілля. Про те, яким чином відбувались урочистості розповіла львів’янам кримсько-татарський етнолог Ульвіє Аблаєва. Віднедавна у Львові поселилось кілька тисяч кримських татар, які втекли від російської окупації Криму.
Сватання
У ісламі є певні обмеження, які стосуються взаємин чоловіків та жінок. Зокрема, хлопець не міг просто підійти до дівчини і познайомитись. Це можна було зробити лише двічі на рік: у свята, які збереглися з ісламських часів. Першим було свято Хетерлез (у перекладі українською «свято першої борозни»), яке відзначають у травні. Другим було осіннє свято Тервіза, що так само належало до землеробського циклу. Також іноді можна було побачити дівчину біля фонтана, куди вона приходила набрати воду.
. . . . . . .
Якщо повернутись до кримсько-татарських вишивок, то вона нараховує 5 основних видів вишивок та 81 технічний прийом. Коли обирали наречену, до неї засилали сватів – худалар, це завжди були шановані чоловіки. Якщо вони досягали згоди, то до нішана, тобто до заручин наречений отримував право приходити до вікна нареченої. Це був дуже цікавий звичай, адже, за переказами мандрівників, якщо хлопець був дуже гарячий, то через вікно потрапляв у кімнату дівчини. Батьки, хоч і знали про це, вдавали, що сплять.
Весільні звичаї
Весілля відбувалися весною та восени, зокрема після Покрови, тобто 14 жовтня. Таким чином перепліталися ісламська та християнська традиції. До 18 століття весілля гуляли упродовж тижня, однак надалі тривалість обряду почала скорочуватися, а з другої половини 19 століття шлюбна церемонія тривала три дні у нареченого і три — у нареченої, але молодята з гостями за стіл не сідали. Зрештою, дівчата святкували окремо від хлопців. Дотримувалися одного з «дівочих» звичаїв: дівчата з двома свічками обходили всіх гостей.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
У кримських татар переважав екзогамний шлюб. Зазвичай дівчину не видавали за межі свого села, особливо, якщо вона була роботяща і наткала багато рушників. Натомість у сусіднє село могли видати дівчину, яка через балакучість не встигла виткати 120 рушників.
Ще один цікавий звичай, коли в другий день весілля тітоньки, яких прислав наречений, фарбували нареченій хною волосся та кінчики пальців. Цей та інші подібні звичаї можна порівняти з сучасними відвідинами спа-салону, адже був певний склад фарби, яку наносили на все тіло і вона забирала все волосся. Проводили банні процедури, а також підрізували локони над вухами – саме за підрізаними локонами можна було визначити заміжню жінку.
. . . . . . .
У домі нареченого
Водночас у домі нареченого відбувались не менш захопливі обряди, найвідомішим з яких є обряд гоління, на який збиралися всі друзі хлопця. Це відбувалось під спеціальну музику, обов’язково запрошували скрипаля, і всі товариші нареченого по черзі виконували роль перукаря. Це могло тривати 5 – 6 годин, не у всіх молодиків вистачало терпіння, вони намагались піти з неголеною щокою, однак їх зі сміхом знову садили в крісло та продовжували обряд – з музикою і танцями.
Втім, якщо наречений був багатий, то зазвичай влаштовував інші весільні обряди – кінські перегони та змагання з національної боротьби куреш, тобто боротьби на поясах. Переможець раунду боровся з наступним учасником. Починали змагання діти, а продовжували дорослі. Врешті переможець змагань отримував приз – барана, з яким мав обійти всіх учасників дійства – зробити своєрідне коло пошани.
. . . . . . .
Олександр Сирцов