Храм
Причому навіть не має значення, яким саме трамваєм їхати із залізничного вокзалу – храм розташовано так, що він може претендувати одразу на чотири юридичні адреси – вулиця Бандери (куди виходить його фасад), вулицю Городоцьку, площу Кропивницького та вулицю Шептицьких від якої його відокремлює лише невеликий сквер. Отож між цими вулицями та площа ми і розташовано найвищий львівський храм, ну а формальною його адресою є площа Кропивницького.
Колись це був римо-католицький костел Святої Ельжбети, що закривав величні куполи греко-католицького собору Святого Юра. Так тодішня влада утверджувала думку про польський характер міста. Згодом політичні акценти змінилися, однак архітектурна вартість храму не зменшилась. Навпаки, він став популярною туристичною точкою на карті міста, тож тепер на шпиль храму може піднятись практично кожен охочий. Щоправда, одразу зауважимо, що оглядовий майданчик храму міститься приблизно посередині шпилю храму. Загальна висота собору – майже 90 метрів, що робить його найвищою спорудою у місті (якщо не рахувати телевежі), а оглядовий майданчик розташовано приблизно на 50-метровій висоті. Далі підійматись доволі небезпечно, однак сумувати з цього приводу не варто – храм надзвичайно вдало розміщено, тож місто буде у вас як на долоні.
Пам’ятник
Ця частина вулиці Степана Бандери цікава також своєрідним трикутником, адже поруч із храмом стоїть пам’ятник Степанові Бандері, а на протилежному боці вулиці – середня школа N55.
Стосовно мистецької вартості пам’ятника Степанові Бандері доводилось чути різне. Часто кажуть, що ідеолог українських націоналістів заслужив на ліпший пам’ятник. Можливо, ті, хто так думає, мають рацію. Пам’ятник, особливо стела позаду скульптури, вражає висотою і, даруйте, беззмістовністю. Зауважте, що пам’ятник так і не став обов’язковим об’єктом туристичної програми у Львові. Хоча особа Степана Бандери одна з найцікавіших в українській історії, а пам’ятник споруджено неподалік від центру міста. Він відіграє більше ідеологічну роль – саме тут стартують марші та походи на пошанування борців за незалежність України. Зазвичай маршрути походів пролягають вулицею Степана Бандери, де встановлено чимало меморіальних таблиць та пам’ятників: Євгену Коновальцю, жертвам тоталітарних режимів, колишня в’язниця на Лонцького. Далі колона повертає на вулицю Коперніка, а звідти – до пам’ятника Шевченку.
Школа
Втім на протилежній стороні вулиці Степана Бандери є ще одна вельми цікава будівля середньої школи N55. Школу збудовано 1891 року за проектом видатного українського архітектора Івана Долинського. Власне, в цей період інтенсивно освоювали місцевість, яка отримала назву Новий Світ. Головним чином ця розбудова пов’язана з іншим видатним українським зодчим Іваном Левинським, а також автором проекту «Львівської політехніки» Юліаном Захаревичем, однак іншим архітекторам, як бачимо, так само вистачало роботи на Новому Світі. Ділянку вважали дуже перспективною, тож не випадково саме тут проклали одну з перших у Львові трамвайних колій. Звісно, що нова школа була польською. До 1939 року в цьому приміщенні була середня професійна школа з роздільним навчанням: хлопці тут здобували фах слюсаря-механіка, а дівчата освоювали швейну справу. Також у міжвоєнні роки школу кілька разів реконструювали, найбільші роботи відбулись 1928 року, коли частково переробили підвали у цокольному приміщенні та збудували сцену в гімнастичній залі.
Вже у повоєнні роки у приміщенні працювали дві школи: середня школа №47, в якій здобували освіту російською мовою, і семирічна школа №55, де навчалися українською. 1954 року ці дві школи об’єднали в середню школу №55, у якій укомплектували класи, які навчалися російською мовою.
Чергова реконструкція школи відбулася 2006 року. Зазвичай у нашій державі кошти на добру справу вдається отримати з нагоди якоїсь кампанії. Того разу приводом до реконструкції стала підготовка до 750-річчя міста. Саме тоді вдалося замінити систему опалення, відремонтувати дах та фасад будівлі.
Олександр Сирцов