І ці наслідки були як негативними, так і, як не парадоксально позитивними. Адже чи не вперше українці-галичани змогли познайомитись із своїми братами по крові з берегів Дніпра. Про це розповів мені львівський історик Олег Павлишин.
Про те, як галичани пробували захистити українську мову під російською окупацією
Оскільки у місті утвердилась російська влада, то галицькі діячі спробували знайти з нею порозуміння у справі збереження українських громадських організацій та мови. Отож їх делегація вирушила до коменданта міста, а ним був граф Шереметьєв з проханням зберегти українські установи. Втім російський чиновник до такого прохання поставився прохолодно і за короткий час галичани зрозуміли, що розмова була даремною. Українську мову російська влада сприймала як діалект, Шереметьєв сказав, що нема ані такої мови, ані такого народу. Зрештою росіянам йшлося про те, щоб знищити український рух в Галичині. Водночас до селян вони ставились добре, оскільки у цьому випадку не йшлося про якісь мовні вимоги.
Втім попри бажання російської влади відбувся інший процес, адже більше половини російських солдат були українцями, вони говорили тою ж мовою, співали тих же пісень. Тут у Галичині вони дізнались про «Кобзар» Тараса Шевченка і намагались розшукати цю книгу.
Про те, як мінялись стосунки між російськими військовими та галичанами
Це була війна в якій не можна нікого ідеалізувати, адже у ній було все, і жорстокість, і спалені хати, і згвалтування, хоча панічні настрої, які розповсюджувались спочатку таки не підтвердились. При цьому краще ставлення до місцевого населення було на початку, коли в Галичину увійшли передові загони російської армії які складались з кадрових офіцерів – вони набагато ретельніше слідкували за тим, щоб солдати дотримувались дисципліни. Зрештою офіцери, коли частина входила в село, зупинялись переважно в хаті священика, де знаходили собі цікавого та розумного співрозмовника. Складнішою ситуація стала пізніше, коли армія зазнала втрат, коли сюди почали приходити інші російські військові частини укомплектовані народами імперії – туркменами, чеченцями – їх поведінка була набагато гіршою.
Втім тоді селяни ще й порівнювали армії різних народів, а тоді вони найбільше потерпіли не від росіян, а від угорських гонведів, які нещадно ставились до українців і навіть вбивали селян. Оскільки ж російська армія була добре забезпечена продовольством, то могла ділитись ним із селянами. Там працювали військово-польові кухні, було вдосталь тушонки та зерна. Тому такого негативу не було, навіть у Рудківському повіті з’явилось прислів’я, коли були мадяри – то всіх забирали, а коли прийшли москалі, то став хліб на столі.
На загал російська влада скористалась з такого сприятливого ставлення до себе, вони думали, що тут закріпляться, тому вже почали везти зерно, постачати селянам худобу, тобто вже думало про інвестиції. Водночас вони не сприймали українського руху та УГКЦ. Саме тому було інтерновано митрополита Андрея Шептицького який виступив проти російської окупації Галичини.
Про те, як росіяни відступали з Галичини
Боїв у Львові під час відступу російських військ так само не було, вони велися лише в околицях Львова, наприклад Брюховичах, де збереглися укріплення, які росіяни використовували для оборони. Також перед своїм відступом вони намагались показово вивезти галичан на російську територію. Для цього навіть був організований цілий потяг. Втім їм йшлося передусім про робочу силу, тож вони хотіли спонукати й інших до виїзду в Російську імперію де б галичани працювали в поміщицьких маєтках.
Про те, що змінила російська окупація Львова
Хоча російська окупація Львова була короткотерміновою, однак вона все ж мала певні наслідки, передусім у свідомості галичан, які побачили хто живе у російській імперії і що серед них є багато українців. Вони побачили що православна літургія нічим не відрізняється від уніатської.
Втім російська окупація також змінила і життя галичан, надто на Покутті та Гуцульщині де чи не в кожній другій хаті після їхнього відступу залишились новонароджені немовлята, і це стало трагедією для багатьох галицьких родин. Деякі галицькі дівчата за цей короткий час встигли вийти заміж за російських військових і коли ті відступали вони мусіли поїхати з ними. Російська армія, яка під час наступу намагалась добре поводитись з місцевим населенням під час свого відступу вже палила хати. Так само залишилося чимало військових цвинтарів – спочатку це були звичайні поховання, однак потім влада наказала їх впорядкувати і ставитись до них з належною повагою. Втім найголовніше, що галичани побачили, що в російській армії є дуже багато українців.
Олександр Сирцов