Мінськ. Двохмільйонне місто. Відбудоване після війни і має два обличчя. Перше обличчя – це серце міста: великий обшар, забудований у стилі соцреалізму, сталінського класицизму. Парадоксально, але Мінськ, будучи столицею радянської республіки, є забудовуваний так, наче це столиця потужної держави, мало що не імперії. Широкі проспекти, об’ємні площі, численні мости з декораціями, палаци профспілок, офіцерів, музеї немов храми, численні вузи, житлові будинки – усі об’ємні, потужні, скромно декоровані ліпниною, серпами-молотами, зірками, гербами. Центр міста – це єдиний архітектурний ансамбль, єдиний стиль. На щастя залишився майже недоторканним сучасною забудовою.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Подорож Італією – Паола
Чудова набережна, парки, місто 50-60их років залишилось в своєму стилі. Уся Європа покрита чудовими містами, котрі на загал досить схожі між собою. Центр Мінська- справді унікальний.
Музей певної епохи: безліч радянських символів,червона тематика,танк, мозаїки, скульптури. Хоч я антикомуніст, але з цим примирився, бо дух часу це місто передає фантастично. Вважаю, що ЮНЕСКО без Мінська не ЮНЕСКО. Художній музей побудований у 1957 році. Всередині безліч мармуру і кришталь. Мабуть це лише в імперії так буває: раби працюють (тобто колгоспники і т.д.) , а система (імперія) створює об’єкти величі і наповнює їх розкішшю.
В старі часи це були палаци і храми, і в радянські – лише з іншим призначенням.
Друге обличчя міста – це нові просторі райони, що ідуть аж до горизонту і губляться у соснових лісах.
Вразив транспорт: немає наших ……. маршруток, автобуси їздять до опівночі, а метро до першої ночі.
Друга річ, котра вразила мене у Білорусі – це замок Радзивілів у Несвіжі. Вхід 7 баксів. Потужний замково- палацовий комплекс, дбайливо відреставрований, наповнений достойними артефактами, є що оглядати, і є чим милуватись. НА ПРЕВЕЛИКИЙ СОРОМ нам, українцям, але на жаль у нас немає і близько замку в такому стані і з такою експозицією. Замок у НЕСВІЖІ- це Версаль Східної Європи. І повірте, це не перебільшення.
І ще в Білорусі агропорядок. Що це? Це скирти гною на весняних полях, великі тваринницькі комплекси, узбіччя доріг в рівненьких деревах.виходиш в сосновому лісі подихати ароматом хвої, а тут вітерець пахощі органіки з полів затягує. ))))) Трудиться білоруське село. Хоча виглядає досить скромно, у порівнянні з галицькими селами. Білоруська чугунка (залізниця) – у кращому технічному стані, аніж у нас. Сучасні електрички ідуть із столиці у різні напрямки.
У Мінську мінімально присутні прояви надмірної розкоші, багатства. Білоруси не виставляють напоказ свою заможність, хоча гроші у людей є, і мандри білорусів за кордон про це свідчать. Активно розбудовують міста. Хоча життя в країні недешеве, на мою думку.
Держава будує соціальне житло – його отримують працівники бюджетної сфери, але без права викупу і приватизації. Люди стримані, без агресії, але і без теплого контакту з незнайомими, так мені видалось. Ввічливі, дистанційні. Це українські митники можуть дозволити собі коментувати речі, які я везу і давати поради, про які ніхто не просив. Білоруси чіткі, стримані, усе за статутом.
Але на загал білоруси видаються мені недолюбленим народом. Ніхто не говорив їм, що вони класні, талановиті, роботящі, добрі, відважні, справедливі. що вони мають чим і ким пишатися. Живучи уже друге століття в тіні великого і злого східного сусіда, вони не отримували похвали, возвеличення, позитивної пропаганди, власного історичного шляху – усього того, що мають їхні сусіди з усіх сторін.
Але це чудовий народ. Я це знаю.
Не набувся я там.
Отже, доведеться їхати ще.
Текст і фото Назар ЩУР, м. Львів