Тут одразу селились найзаможніші
За їхнім задумом на цій дільниці, яка розташована між вулицею Бандери та залізничною колією Львів – Чернівці мали селитись найзаможніші львів’яни. Тож будинку тут будувались класу «люкс». Що цікаво своєї фешенебельності вона не втратила і в совіцькі часи, адже тут охоче селилась компартійна еліта. Про Новий Світ можна розповідати довго, адже тут не бракує розмаїтих цікавинок, але сьогодні ми зупинимось лише на одній з них – вулиці Андрія Мельника. Попри всі перетурбації протягом своєї історії вона не втратила притаманної їй аристократичності та шарму.
Розпочинається вона із неправильного перехрестя вулиці Антоновича, невеличкої вулички Васильківського та Мельника. Спочатку потрапляємо на «Т»-подібне перехрестя вулиць Антоновича та Васильківського, а вже буквально за кілька метрів — наступне «Т»-подібне перехрестя вулиць Антоновича та Мельника. Одразу помітно, що планували його ще в часи, коли автомобілів було зовсім небагато, тож архітектори навіть подумати не могли, що в майбутньому таке проектування спричинить значні проблеми.
Штаб польського повстання проти ЗУНРу
Уже на початку вулиці маємо першу примітну будівлю середньої школи N17. Авторами проекту школи є Альфред Захаревич, син Юліана Захаревича, а також Юзеф Сосновський. Приміщення одразу планували як шкільне – тут до початку Першої світової війни містилась гімназія. Буремного 1918 року саме тут був штаб польського повстання проти ЗУНРу.
І вже зовсім недавно, 5 березня 2014 року, в магазині “Темп”, що на перехресті вулиць Мельника та Коновальця невідомі напали на пункт обміну валюти та вбили касира. Цьому злочину передувала Ніч гніву. 19 лютого розлючений натовп погромив усі міліцейські відділки, і тривалий час місто замість правоохоронців стерегли добровольці. Власне, напад на магазин «Темп» став чи не єдиним резонансним злочином у цей період. Львів’яни, виявляється, таки вміють шанувати закон, хоча з цього правила, на жаль, є винятки.
Вілла Юзефи
Але перетнемо перехрестя вулиць Коновальця та Мельника по діагоналі – і побачимо необарокову віллу вдови Йосифа Франца Юзефи, яка була спадкоємницею фабрики гіпсу. Саме підприємство знаходилось неподалік – на вулиці, яка і зараз називається Гіпсовою. Саме тому на сайті Сергія Криниці http://Haidamac.org.ua цю направду шикарну будівлю названо палацом гіпсових королів. Що не кажіть, а тодішні олігархи та багатії таки мали смак, а свої замовлення вони робили кращим архітекторам. Зокрема цю віллу збудували 1893 року за проектом Яна П’єрося у стилі необароко.
У віллі досить непогано зберігся фасад, всередині у хорошому стані є автентичні сходи. Окрім того, у кабінеті директора обласного лікувально-фізкультурного закладу (саме цей заклад зараз знаходиться у цій будівлі) збережено старий кахельний п’єц, хоча, за словами теперішнього керівника цієї установи Степана Середи, він у неробочому стані. Щодо самої установи, то вона займається спортивною медициною, тобто підготовкою наших спортсменів-професіоналів. Відповідно, звичайні трудівники по коридорах цієї установи не шастають (хоча з цього правила можуть бути і винятки). Також є певна плутанина з адресою закладу. В інтернеті на пізнавальних сайтах вказано, що ця будівля міститься на вулиці Мельника, 13. Зокрема, про це йдеться у Вікіпедії. Натомість на сайті лікувально-фізкультурного диспансеру, який є господарем приміщення, вказано іншу адресу: вулиця Коновальця, 47. Втім, незалежно від того, на яку адресу ви орієнтуватиметесь у пошуку, віллу Франца знайдете безпомилково – надто примітна споруда.
Спорткомплекс «Україна»
Третя важлива споруда на парному боці вулиці – спортивний комплекс «Україна». Він складається з двох частин – кортів, які закладено ще у 1925 – 1927 роках, та власне Палацу спорту, який збудували у 1985 – 1986 роках, втім із вулиці Мельника кортів не видно. Для того, щоб на них потрапити, потрібно обійти Палац спорту. На сайті HTTP://WWW.LVIVCENTER.ORG йдеться про те, що корти збудували завдяки графу Володщимиру Дідушицькому, а належали вони спортивному клубу «Погонь». У спортивному житті Львова і корти, і Палац спорту були надзвичайно важливі, адже взимку тут також діяв хокейний майданчик просто неба, де виступали найвидатніші польські, совіцькі та українські хокеїсти, тенісисти і представники силових видів спорту. Нині Палац спорту активно розвиває і бізнесову діяльність, адже є популярним місцем численних виставок. У принципі, можна зрозуміти мотиви архітекторів, які свого часу збудували тенісні корти саме тут. А де їх ще будувати, як не в найпрестижнішому районі міста? Однак численні виставки таки зробили цю частину вулиці метушливо-захаращеною – перед фасадом Палацу паркують автомобілі, встановлено безліч рекламних щитів і навіть повітряних куль. Колишня респектабельність змінюється дрібною метушливістю.
Втім від Палацу спорту «Україна» пройдемо кілька десятків метрів до перехрестя з вулицею Чупринки. Недавно його впорядкували, тепер тут зручна транспортна розв’язка та поворот трамваю на вулицю Чупринки. Однак трамвай, проминувши ще одне впорядковане перехрестя, зупиняється, трохи далі, аби забрати пасажирів, та неквапом простує Новим Світом до «Львівської політехніки». Але цим маршрутом помандруємо з іншої нагоди.
Олександр Сирцов