Українська Польща – Краківець та Корчова

2_ukrainska_polsza__krakivec_ta_korchova.jpg (30.84 Kb)

До кордону можна підійти суто формально – біометричні паспорти, процедура перетину, мінімум розмов з прикордонниками, і, врешті постоявши деякий час в черзі, та отримавши потрібниий паспорт в українських та іноземних прикордонників ти вже за межами України.

Мандруємо на кордон Краківець - Корчова

Все суворо регламентовано – крок вправо, крок вліво – це вже суворе відхилення від усталених норм, що може мати неприємні наслідки. Однак кордон – поняття не лише юридичне, а й культурне, і тут вже немає чітко обумовлених меж. Культурний кордон – поняття нечітке, дещо розмите, навіть змінне у часі. Так само і кордон етнічний – українці так само живуть по його інший бік, звісно, їх вже не так багато. Так само і невелика частина поляків живе на українській стороні. Дві нації таким чином переплітаються між собою.

На початку весни я вирушив у коротку поїздку у Польщу. З’явилась можливість вкотре відвідати невелике польське село Млини – воно знаходиться приблизно на відстані кілометра від кордону, зовсім недалеко від міждержавного переходу Краківець-Корчова. Власне, чому польське село? Це воно зараз входить до складу польської держави, та й за етнічним складом воно є польським. Але ж так було не завжди – у повоєнні роки воно протягом короткого часу входило до складу совєцької України, але не це основне. У передвоєнні роки Млини мали зовсім інший етнічний склад населення – це було українське село. Але свою славу воно отримало не тому – українських сіл у Надсінні у ті роки було десятки та сотні, але Млини серед них займають особливе місце. І причиною цього є те, що саме тут мав свою парафію отець Михайло Вербицький – автор музики українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Нещодавно ми відзначили 200-річчя його дня народження та 150-річчя першого публічного виконання українського славня.

Знову ж таки ця подія сталась у ще одному важливому для української історії місті – Перемишлі. Місті, яке лежить на українсько-польському етнічному прикордонні, яке деякий час входило до складу УРСР. І між іншим місті, яке лежить на річці Сян, про яку співавтор гімну Пало Чубинський написав: «Від Сяну до Дону». Знову ж таки обидві річки знаходяться поза державними кордонами України, ну а тепер від Дону нас ще й відділяють окуповані території. Але то – державні кордони, а етнічні – це зовсім інші. Ну не знав Павло Чубинський, що через півтори сотні років у Кремлі заведеться карлик із вельми специфічними уявленнями про історію та етнічність.

Млини

Але повернемось до Млинів – дерев’яна церква тут добре збереглася, щоправда тепер це – римо-католицький костел. Поруч із ним – могила священика, етнографа та композитора. Колись це було скромне, втім доглянуте поховання. Втім, за часів президентства Віктора Ющенка на цьому місці постав величний і навіть помпезний меморіал. До цього меморіалу додана чимала територія, огороджена, але разом з тим доволі незатишна. Можливо, це моє суб’єктивне відчуття, що посилилось негодою, а можливо річ у банальній відсутності лавочок, якихось впорядкованих клумб та газонів – елементарні зручності, які багато не коштують, але зроблять цю українську адресу Польщі привабливою для мандрівників.

Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді

Втім я знову про особливості прикордоння, передусім ближнього. Друга деталь, окрім штампу у паспорті, з якою стикаються мандрівники – роумінг. Саме він нагадує, що ви уже за кордоном, отож слідкуйте за sms-ками у вашому телефоні та позначками на його моніторі – раптом там з’явиться Orange або ERA чи якийсь інший польський оператор. Однак Млини – це надто близько від кордону, тож того разу мені пощастило – мій телефон протягом всього дня стійко тримав рідну мережу, тож я начебто і не був за кордоном. За якихось кількасот метрів від Млинів ще одна нова адреса – супермаркет у Корчові, розрахований в основному на українців. Втім блукаючи його вулицями Хрещатик та Сагайдачного (тут, підкреслюю, українські назви) мене дивувала порожнеча у цьому магазині. Можливо, справа була у тому, що я потрапив не у «піковий» день. А можливо економічний вектор хитнувся в інший бік, і тепер їздити «на закупи» в Польщу вже не так вигідно, як до девальвації гривні – щось дешевше, щось трохи дорожче. Але це – економічна кон’юктрура, а я про відчуття прикордоння. В одному з магазинів натрапив на продавщицю, яка розмовляла українською з польським акцентом. Можливо українка, можливо полька, яка навчилась мови від своїх клієнтів. Інші хоч і не розмовляли українською, але моя ламана польська не створювала для них особливих проблем. Пригадую, перед тим у Перемишлі так само ламаною українською говорила молода продавчиня.

Все це – деталі, які складають картину прикордоння. Взаємні образи і звинувачення відійшли у минуле, і насправді вже немає чіткого кордону, а є півтони, коли синьо-жовте плавно переходить у біло-червоне. Або ж, навпаки – то біло-червоне переходить у синьо-жовте.

Олександр Сирцов