Справді Музейна площа

72_plosza_muzeina_foto_mihaila_dashkovicha_9.jpg (222.28 Kb)

Деяким львівським вулицям та площам з перейменуванням напрочуд пощастило. Адже у результаті вона може отримати нову назву, яка дуже точно характеризуватиме її роль у житті міста.

Саме так сталось і з сучасною площею Музейною, яка може бути і класичним музеєм (який тут присутній), і музеєм під відкритим небом, адже завдяки розташованим на ній об’єктам вона є однією з головних туристичних принад міста. І це при тому, що протягом історії вона змінила не одну назву. Спочатку це була площа Домініканців, адже головною її спорудою є монастир Домініканців (зараз цю споруду ділять між собою греко-католицька церква Пресвятої Євхаристії та Львівський музей історії релігії). За совіцьких часів деякий час вона називалась площею Максима Залізняка, однак невдовзі її перейменували на Ставропігійську. І хоча з точки зору історії назва є обгрунтованою, адже неподалік у середньовіччі знаходилось Ставропігійське братство, осередком якого була Успенська церква, однак для орієнтації у місті було не дуже зручно, адже виникала плутанина із сусідньою вулицею Ставропігійською. З огляду на цю причину депутати Львівської міської ради у 1993 році вирішили ліквідувати топоніми, які дублюються та перейменували площу на Музейну. І, на нашу думку, потрапили у «десятку».

Бруківка на Музейній

З огляду на її значущість для міста, вона таки справді [p]Музейна

. Тут створено цілий комплекс цікавих об’єктів просто неба. Тому вона є обов’язковим пунктом відвідин для всіх туристів, які знайомляться зі Львовом. Що більше, поруч з нею не менш цікаві

вулиця Вірменська, площа Ринок, з якою її з’єднує невеличка вулиця Ставропігійська, вулиці Руська, Івана Федорова і, звісно, Підвальна з Успенською церквою, пам’ятником Іванові Федорову, навколо якого розташувався імпровізований букіністичний ринок.

Отож, звідки б турист не йшов, він просто не може оминути Музейну. [/p]

Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді

Однак передусім варто звернути увагу на бруківку. Вона тут доволі крупна, не дуже рівна, але саме у цьому її привабливість. Хто знає, коли її поклали: можливо, за Польщі чи навіть за бабці Австрії. Тож неповторний шарм століть таки є у цій бруківці.

72_nikifor_drovnyak_ta_iogo_palec.jpg (276.96 Kb)

Зайшовши на Підвальну, зупиніться на невеличкому букіністичному ринку біля пам’ятника Іванові Федорову. Там можна зустріти багатьох відомих львів’ян. Далі на вашому шляху трапиться невеличкий скверик (звісно, з лавочками), і вже на самій площі Музейній -- один із наймолодших, але надзвичайно популярних її об’єктів – пам’ятник лемківському художнику Никифору Дровняку. Власне, популярний не так сам пам’ятник, як одна з його деталей – вказівний палець, якого митець підняв угору. Всі туристи й туристки вважають своїм обов’язком сфотографуватись біля пам’ятника, тримаючись за палець художника. Постійні шанувальниці відполірували палець та начистили до блиску, тож він помітно відрізняється від решти пам’ятника.

Домініканський монастир

Звісно, центральним об’єктом площі Музейної є величавий Домініканський монастир, який після проголошення незалежності України став храмом Пресвятої євхаристії УГКЦ. А в частині приміщень монастиря працює Музей історії релігії. В одному з найцікавіших львівських храмів у совіцькі часи відкрили музей історії релігії та атеїзму. Головним його експонатом був маятник Фуко, який поставили в центрі храму, а також велетенський макет, що показував тортури, до яких вдавалась середньовічна інквізиція. Однак усе минає. Звільнившись від радянського минулого, львів’яни змінили не лише назву, а й профіль музею. Нині тут зосередили увагу на історії релігії. А приміщення, в яких колись пропагували атеїзм, відійшли церкві.

Історія монастиря сягає в глибоку давнину. Його перша будівля постала ще у XIII — XIV століттях, однак, звісно, не збереглася. Сучасну споруду звели в середині XVIII сторіччя. Втім цю дату можна вважати доволі умовною, адже чимало робіт у храмі тривали згодом. Зокрема, 1865 року за проектом Юліана Захарієвича добудували дзвіницю, у 1905 – 1914 роках – відреставровано інтер’єр. Храмова споруда завжди була важливим архітектурним об’єктом, тож навіть за совіцьких часів, у 1956 -- 1958 роках, його реставрували. Загалом це пізньобароковий храм, який споруджували за проектом кількох зодчих, зокрема Яна де Вітте, Мартина Урбаніка, Христофора Мурадовича та Себастьяна Фесінгера, а фінансував будівництво великий коронний гетьман Юзеф Потоцький.

zvizdari_na_pl_muzeinii.jpg (182.99 Kb)

Хода звіздарів та свічки

Нині площа Музейна є непоганим майданчиком для численних культурних заходів. На Різдво звідси стартує знаменита львівська хода звіздарів. Десятки, навіть сотні різноманітних різдвяних звізд: від мініатюрних, діаметром 30 сантиметрів, до велетенських, кількаметрових львів’яни несуть із площі Музейної на вулицю Федорова, звідти -- на Руську та площу Ринок і далі до майдану перед Львівською оперою, де встановлено різдвяну ялинку та дідух.

72_svichki_daruyut_nathnennya.jpg (116.99 Kb)

Ще однією цікавинкою площі Музейної є Львівська свічкова мануфактура, а напередодні новорічних та різдвяних свят і поготів. Саме тут відродили давню львівську традицію свічникарства. Щоправда, тепер свічки використовують не лише для освітлення осель, а й для того, щоб створити атмосферу свята. Завдяки творчій фантазії вони набувають неповторної естетики в оригінальних декораціях.

Олександр Сирцов