Кілька таких кавових історій, які пов’язані з видатним музикантом переповів мені відомий львівський письмнник та журналіст Олесь Ганущак (Ганс), який був приятелем Ігора Білозіра. Отож слово Олесю Ганущаку.
Як актор Іван Гаврилюк себе генієм назвав
Навпроти помешкання Білозора були дві кнайпи, де його любили та шанували. Власне з тією вулицею пов’язана цікава історія. Одного разу в гості до Білозора приїхав Іван Гаврилюк. Звісно, була гостина, ми засиділись, і коли вранці Гаврилюк вийшов на вулицю, помітив табличку «вулиця Гаврилюка» й каже: «От що значить геній – приїхав, а тут на його честь назвали вулицю».
Зараз на проспекті Шевченка розташовано «Пузату хату», однак у 80-ті роки на її місці був фірмовий магазин «Світоча», а в його пивниці знаменитий бар, який нефіційно був названий «Шоколадкою». Звідси вирушаємо в напрямку вулиці Фредра. На перехресті з Академічною — ресторан та бар «Академічний». Коли у Білозора були поважні гості, він завжди казав, що треба йти туди. А демократичніших, не дуже вибагливих гостей запрошував у невеликий заклад, таку собі ханижню, що містилася через дорогу від його хати. Там збирався різний люд.
Навпроти географічного корпусу університету (сучасна вул. М. Грушевського – О.С.) було ще одне маленьке та популярне кафе. Каву там пили стоячи. Цю забігайлівку по-різному сприймали. Я туди заходив з уже покійним колегою, який сподобався одній із кельнерок, тож там ставилися до нас як до найдорожчих гостей. Однак він так і не відповів на її залицяння.
Весільні пригоди у «Нектарі»
Однак неподалік на вулиці Саксаганського був ще один заклад, куди часто заходили поважні люди – «Нектар» (зараз там працює піцерія – О.С.). Заклад був немаленький – мав два зали зверху та два знизу. Зазвичай там збирались різні мистецькі угруповання, однак там була ще одна категорія відвідувачів. Річ у тім, що якраз на протилежному боці вулиці Саксаганського був магазин «Молодіжний» у якому продавали товари для молодят. Зараз це важко зрозуміти, але в совіцькі часи то було одне з небагатьох місць у Львові, де за державною ціною, тобто без переплати, можна було купити чеські мешти чи якийсь інший крам. Щоправда, для цього потрібна була довідка з ЗАГСу про те, що ти одружуєшся. Звісно, кожна така покупка була подією, яку слід «обмити», а найближчим закладом був «Нектар», тож його завсідниками були молодята та їхні приятелі й родичі.
З «Нектаром» пов’язано й мої спогади про підготовку до одруження. У ті часи держава компенсувала молодятам 70 рублів за кожну обручку. Отож я придбав дружині дорогу обручку, а собі обрав скромнішу, тоненьку, тож 30 рублів у мене ще залишилось . Звісно, купував я обручки з приятелями у «Молодіжному». Як уже казав, зекономив гроші, тож ми вирішили зайти через дорогу в «Нектар» де й «обмили» покупку.
Якщо з «Нектару» піти далі по Саксаганського, повернути на вулицю Франка, й зараз можна знайти заклад «Тамара» — таку собі нічим не примітну кнайпину, хоча й з претензією на оригінальність. Туди ми часто заходили з Олегом Мигалем, письменником, який, на жаль, уже пішов із життя. Власне, заходили ми туди тому, що Олег Мигаль жив поруч, на вулиці Маяковського (тепер Левицького), в одному будинку з Володею Івасюком. Тож коли ми бували у тих краях, то конче відвідували один із тамтешніх закладів.
Олександр Сирцов