Ну а артисти набирались у них натхнення перед виставами причащаючись дарами Бахуса, або ж навпаки, знімали стрес після успішних та провальних вистав. Неперевершеним знавцем богемного життя Львова совіцьких часів є львівський письменник Олесь Ганущак, відомий також під його знаменитим псевдонімом Ганс. Саме він і переповів кілька таких театрально-кавових історій.
Артистичні наливайки
Неподалік «Вечірнього Львова» у театрі ім. М. Заньковецької була одна з найпопулярніших закулісних кав’ярень «Комарик». Про неї варто розповісти окремо. Зараз там уже не наливають, хіба що зайде хтось свій. Бар для працівників є і в оперному театрі. Також був бар у театрі для дітей та юнацтва. Його закрили після того, як хтось із чиновників таки зауважив, що це дитячий театр, тож алкоголь звідти прибрали, і тепер той бар нікому не потрібний. Натомість бар свого часу був недалеко від театру в гастрономі, тепер там банк. Отож у цьому барі чимало дитячих акторів набирались натхнення. Також вони ходили на вулицю Менцинського, щоправда, тоді її називали Менжинського. Там був один цікавий бар, де через малу площу примішення не наливали, однак пробили стіну до сусіднього гастронома, в якому одразу відкрили горілчаний відділ. Для продавців це було надзвичайно вигідно, оскільки популярних у той час «чверток» там не було, тому брали одразу півлітрову пляшку. Хороший бар був у театрі ПрикВО (тепер це Львівський драматичний театр імені Лесі Українки), тому що туди привозили правдивий румунський мурфутляр.
Совіцький стриптиз
Ще одна моя театральна історія. 1983 року в нашому місті гастролював харківський театр, а його трупа зупинилась у готелі «Львів». Власне, я написав нарис про одну харківську актрису, після чого вона вирішила запросити мене у ресторан готелю, намагаючись здивувати асортиментом. Однак, глянувши на стійку, я сказав, що все це вже пробував, тож тут мене нічого не дивує. Вона відповіла, що знає, чим мене здивувати, і ми пішли в інший зал, де показували стриптиз.
На одній із терас Високого Замку міститься однойменний ресторан. Був період, коли я працював на Івано-Франківщині шрифтовиком, малював плакати. Власне там і познайомився з бригадою незрячих народних умільців, які у Коломиї виготовляли щітки, що коштували 40 копійок. Однак цей нехитрий виріб вони вдосконалили і на його основі почали робити комплект «Набір сувенірний», який продавали у Молдові вже по 4 грн 60 копійок, тож після кожної поїздки у Молдову вони мали шалені гроші. Якось, повернувшись із Молдови, хлопці мені кажуть, що їм би пасувало гонорово поїхати до Львова. Тоді ходив потяг Чернівці — Брест, який о 20 годині прибував до Львова, ним ми і вирушили. По дорозі я підігрів їхній інтерес до того, як ми розважимось, тож із вокзалу одразу рушили до «Високого Замку». У ресторані не було де яблуку впасти, тому довелось дати швейцару біля входу 50 рублів, завдяки чому нам знайшли вільний столик буквально під сценою. Спочатку на ній співало якесь дівчисько, врешті світло в залі згасло, а на сцені лишилося. Почалося вар’єте. Ми сиділи під сценою, отож просто над нашими головами дригали ногами дівки. До речі, це було перше у Львові вар’єте, яке відкрили ще у 80-х роках минулого століття.
Олександр Сирцов